Київській Десятинній церкві належало багато сіл і місто Полонне, володимирська церква Богородиці мала “много имѣния и свободы купленныя и з даньми и села лѣпшая”, Печерський монастир одержав від Андрія Боголюбського підтвердження на володіння двома містами на Київщині — Василевом та Мичеськом.
Адміністративним і господарським центром феодальних володінь був панський двір, де зосереджувалися житлові і господарські будівлі феодала, інвентар, запаси продуктів, зброя тощо. У таких дворах проживали їх володільці, тіуни — управителі помістям, адміністративний персонал, дружина і челядь, яка обслуговувала господарство і двір. Двори-замки будувались, як правило, в густонаселених місцях, мали потужні укріплення і призначалися для захисту майна і особи феодала від нападу як зовнішніх ворогів, так і феодалів-суперників. Площа таких замків порівняно невелика, їх внутрішнє планування зумовлювалось потребами феодального двору. Частина будівель становила собою єдиний комплекс житлових, господарських і оборонних споруд. Вони розташовувалися по периметру валу і органічно з’еднувалися з кріпосними стінами. Ідеться про так звані “житлові стіни”, відомі також і в замках Західної Європи.
Певне уявлення про феодальний двір-замок дають розкопки городища на Княжій горі. Замок знаходився на правому березі Дніпра, вище гирла Росі, на видовженій височині, обмеженій з трьох боків природними рубежами — стрімкими схилами до річки і глибокими ярами, а з четвертого — ровом і валом. Площа його — 0,25 гектара. Розкопками виявлено рештки 22-х жител і господарських споруд у два ряди, велику кількість предметів, зокрема знаряддя праці, зброї, ювелірних виробів тощо. Є всі підстави стверджувати, що в замку на Княжій горі жило населення, тісно пов’язане з сільськогосподарським виробництвом, ремеслом і військовою справою. На городищі виявлено велику кількість дорогоцінних прикрас (12 скарбів), які належали представникам вищих феодальних верств. Увесь комплекс речей, а також назва місцевості дають підстави стверджувати, що феодальний двір-замок належав князю. Можливо, що тут ми маємо справу із заміською резиденцією канівських князів з усією їх “жизнью”.
Картину життя феодального двору розкрили і розкопки Райковецького городища. Воно займало площу 0,30 гектара, його оточував глибокий рів і вали. Замок згорів в часи монголо-татарської навали 1241 р. У його центрі знаходився загін для худоби, запаси сіна у стогах. В усіх приміщеннях знайдено знаряддя праці, переважно сільськогосподарські, багато зброї (мечі, наконечники стріл, списів). Можна б вважати, що виявлені житлово-господарські комплекси належали виробникам, які вели власне господарство і мали приблизно однаковий соціальний статус. Є, проте, підстави стверджувати, що приміщення, в яких мешкали ці виробники, не були їх власністю, оскільки будувались одночасово з укріпленнями і конструктивно з’єднувалися з усією фортифікаційною системою. Господарська самостійність виробників обумовлювала приватну власність на худобу, але в Райковецькому замку вона утримувалась у спільному загоні. Таким чином, у райковецьких будинках — “житлових стінах” — проживали не самостійні виробники, а особи, які обслуговували велике феодальне господарство, можливо, челядини або закупи.