– Ні! Хочу дощ і намет!
– Добре, буде тобі дощ і намет.
Збігавши до найближчої аптеки за «Віаґрою», Віталій Андрійо-
вич Кримов швидко повернувся додому, випив таблетку й забіг
до кімнати, де його Нінка сиділа перед телевізором. «Через двадцять
хвилин стан бойової готовності!» – скомандував він і побіг в гараж, де між
42
інструментами десь мав валятися розкладний туристичний намет.
Полковник досить швидко знайшов намет, побіг до квартири й зачи-
нився у ванній кімнаті.
За кілька хвилин він повернувся за дружиною, попросив ї заплющи-
ти очі, взяв за руку й повів до ванної. Коли вони ввійшли туди, жінка не
втрималася і підглянула на те, що відбувалося – у широкій ванні джакузі
був розкладений двомісний намет яскраво-червоного кольору, над ним
прикріплений шланг з душу, з якого лилася вода. Звук і справді був такий,
ніби падає дощ.
Віталій Андрійович ніжно – наскільки міг пригадати як саме це робить-
ся – роздягнув дружину, роздягнувся сам, і вони залізли в намет. Через
кілька хвилин з намету почали долинати неголосні стогони жінки, вони
все голоснішали й голоснішали, прориваючись крізь цупку тканину на-
мету, а потім крізь двері їхнього сховку прорвалася й її стопа, і чути було
тільки як шумить «дощ», барабанячи в дашок їхнього сховку, і стогони
жінки, і дзвінок телефону, котрий безперервно гримів на всю квартиру.
Полковник зрозумів, що це щось термінове, поцілував дружину в щіч-
ку й пообіцяв повернутися через дві хвилинки – мовляв, як тільки відпо-
вість на телефонний дзвінок.
– Алло, Кримов біля апарату. – сухо і трохи роздратовано промовив
Віталій Андрійович у слухавку.
– Це я. – Полковник почув голос міністра. – Президент хоче прибрати
одного журналіста, того, що зняв на відео інцидент з вінком. Він знову
щось там напакостив. Завтра на роботі тебе чекатиме папка з усім необхід-
ним. Зроби все тихо й чисто, до операції залучи тільки перевірених людей.
Хай це виглядає як інфаркт чи – ну не знаю, сам придумай – свинячий
грип, але ніякого ДТП, ясно? Після Чорновола нам вже не вірять, неякісно
ми тоді спрацювали. Хай буде щось екзотичне. Ясно, питаю?
– Так точно, пане міністр.
– До зв’язку.
– Чекатиму ваших наказів, пане міністр.
Полковник поклав слухавку, подивився на себе в дзеркало й пішов до
ванної кімнати.
– Ну що там, моє сонечко вже скучило за мною?
Варшава, 2010
43
ЧЕХОВ, ЯКИЙ ЖИВ ВСЕРЕДИНІ МЕНЕ
Одного дня я відчув, що всередині мене завівся Чехов. Я саме ку-
пив сигарети і йшов вулицею, коли зустрів давнього приятеля, ко-
трого не бачив вже кілька років.
– Як поживаєш? – спитався він.
– Дякую, все прекрасно! – відповів я і голос мені урвався: всереди-
ні мене голосно сміявся Чехов, барабанив ногами внутрішні стінки
мого живота, чіплявся за ребра й підстрибував.
Чехов – за моїми відчуттями – був завбільшки з мобільний теле-
фон, але понад те дуже голосно кричав і сміявся. Я почувався пові-
тряною кулею чи радше кліткою, акваріумом, в котрому хтось живе.
Зізнаюся: це не було приємним.
Того разу я швидко відійшов від приятеля і пішов до парку, де схо-
вався в кущах. Чехов всередині мене затих, але я добре відчував, що
він є – у цей момент, наприклад, він лежав мені десь під шлунком і
тихенько насвистував якусь мелодію.
– Хто ти? – промовив я, дивлячись на свій живіт.
– Антон Павлович, для тебе – просто Антоха, чи навіть можеш
мене кликати «чуєш», або «ей, ти», – відповів мені Чехов. Дивно, але
його голос – я тільки зараз це зрозумів – звучав не з живота крізь
шкіру, а підіймався мені стравоходом і потрапляв десь у внутрішню
сторону вуха, таким чином ніхто, крім мене, не міг його почути.
– Але що ти робиш всередині мене? – не вгавав я.
– Зараз – лежу. – скромно відповів Чехов.
44– Але чому ти всередині мене? Як ти туди потрапив і як ти там
живеш?
– Я всередині тебе, бо мені так захотілося. Потрапив нормально,
як і всі потрапляють на цей світ – народився. Живу так собі, бо все-
редині тебе досить спекотно.
– Як це ти народився? Виходить, що я тебе народив?
– Ти дивак, хлопче, до того ж тупуватий. Я просто народився, ти
мене не народжував. До речі, якщо я правильно все розумію, то ти
хлопець, а не дівчина, як же ж ти міг народити?
– Ей, Чехове, ти передаєш куті меду! Якщо апелюєш до логіки, то
поясни мені як ти все-таки взявся всередині мене?
– Дурний ти. Кажу ж: народився.
– Сам ти дурний!