Острів Собєшево важко назвати островом. Розташований в межах
міста Ґданська, якихось п’ятнадцять кілометрів від центру, він простя-
гається на 12 кілометрів вздовж і 3 кілометри впоперек. Із одного боку
Собєшево відділено від континенту Мертвою Віслою – старим руслом
річки, щоправда, й досі повноводим, хоч і без стрімкої течії, з іншого
притокою Вісли, спеціально виритою наприкінці позаминулого століт-
тя і, нарешті, вся північна сторона острова омивається Балтійським
морем.
76Напевно, цей острів є своєрідним раєм для відпочиваючих і ту-
ристів – тут тихо, негамірно, весь острів (за винятком пляжів) вкри-
тий хвойними лісами, а до Ґданська, його культури, порту і аеро-
порту всього тридцять хвилин міським автобусом. На тутешньому
узбережжі значно менше людей, ніж на Ґданському й Сопотському,
значно чистіше, немає клубів і дискотек. Натомість можна домовити-
ся з місцевими рибалками і якогось дня вийти з ними в море по рибу,
або блукати лісом: острів до всього іншого є ще й великим заповід-
ником птахів.
У маленьких барах можна випити холодного пива й замовити сма-
жену рибу, котру тільки вранці виловили неподалік. У старих жінок
із порепаними руками можна купити сливи й вишні, груші, банани,
огірки з городу, кавуни, апельсини й яблука. По дорозі додому можна
зайти на печеню до іншого бару, випити там ще пива, подивитися
якийсь футбольний матч з сімдесятих років – господар колекціонує
найкращі битви в історії футболу.
Молодий письменник приїхав сюди в пошуках натхнення й плідної
праці. Йому йшлося насамперед про спокій і прислухання до самого
себе, до того вулкану, який чомусь затих в його душі кілька місяців
тому. На острові Собєшево все це могло стати реальністю. Молодий
письменник зняв собі маленький будиночок-прибудову до основної
хати, в якій мешкав хазяїн. На свій тиждень він отримав кімнату з
двома ліжками (застелене білизною тільки одне), стіл і два стільці,
зелену в помаранчеві квадратики скатертину на ньому, шафу для
одягу з шістьма вішаками в ній, невеличкий комод, на якому стояв
телевізор (показує шість каналів), настільну лампу старосвітського
стилю (зроблено в Китаї), коридорчик, туалет із душовою кабіною й
кухню (п’ять стільців, умивальник, газова плитка й балон газу біля
неї, електричний чайник, однокамерний холодильник, набір посуду
і попільничка).
Минав третій день перебування письменника на острові. Назвати
цю поїздку відпочинком не можна, оскільки молодий чоловік вдав-
ся до неї саме для того, аби почати працювати, віднайти бажання – і
вміння, вміння! – працювати. Якщо не писати нові оповідання чи по-
вісті, то хоча б редагувати старі, якщо не почати нову книжку, то хоча
б обдумати її композицію. Однак в голову нічого не лізло. Перший
77
день він провів перед монітором, але все одно результат попередній
– нуль. Цього разу, знаючи себе, він спеціально вибрав помешкання
без інтернету, аби той не заважав і не відволікав його. Але в кінці
– нуль. Гаразд, думав він собі, не можна ось так спробувати вкрасти
собі енергію, треба зжитися з островом, послухати море, вжитися в
ліс, стати його листям, ні, хвоєю, гілочками, краплями води, комарем,
горою, дорогою, пером птаха, його оком, нічним небом. Цілу ніч не
згасала лампа на його столі, і самотнє вікно світилося на цілому узбе-
режжі, ніби розпачливий зойк поразки.
Наступного дня молодий письменник вийшов на вулицю, купив
свіжих овочів, яєць, хліба й молока, повернувся, заварив собі міцно-
го чаю, приготував сніданок, прийняв душ, зібрав необхідні речі й
пішов на пляж. Плавав, пірнав і засмагав на сонці дві години, а потім
гуляв лісом, наштовхнувся на якусь турецьку забігайлівку, з’їв кебаб
з рисом і капустою, потому повернувся до моря, плавав, а надвечір
фотографував червоне, як жовток яйця, сонце, птахів і темну лінію
лісу. Повернувся додому, ввімкнув лептоп, відкрив текстовий файл і
нерухомо просидів перед ним до півночі.
Письменник впав у якусь дивну дрімоту наступного ранку. Він хо-
див островом, але нічого не помічав, плавав у морі, але не зауважу-
вав, що всього три хвилини, їв, але настільки відсторонено, що з’їв
два кілограми груш, котрі купив напередодні. Думки його були десь
далеко, але це, однак, аж ніяк не віщувало творчих успіхів чи – наре-
шті – писання, а всього лише якусь дитячу розгубленість і цілковиту
невпевненість у собі, крах надій на чарівний острів, на його силу і