мені подобалися, обидва були швидкі. Слава Богу, у мене був пістолет
з глушником, тож все мало пройти чисто й гладко.
Все склалося краще, ніж я думав. Моя мішень закінчила пити і ви-
йшла з бару разом із колегами. Там вони викурили ще по сигареті,
обійнялися і розійшлися в різні сторони, я бачив це крізь вітрину. Я
96
встав, розрахувався і пішов за ціллю. Місто було порожнім і тихим.
На якійсь темній вулиці я вже, було, хотів завершити свою сьогод-
нішню місію, але вирішив розтягнути задоволення і зробити все якіс-
ніше й краще. Це було правильне рішення, позаяк не пройшли ми й
трьохсот метрів, як вийшли на велетенський міст через річку. Тут я й
змінив план. Мені просто треба скинути його у воду! Це найкращий
спосіб, всі подумають, що він або наклав на себе руки, або п’яний
просто випав за перила у річку! Рішення було прийнято, ніякого піс-
толету. Міст був порожнім, тож можна було діяти. Я підбіг до Люби-
ного чоловіка ззаду, схопив за шию, перетис сонну артерію і викинув
у воду. Летів він секунд чотири-п’ять. Хвиля накрила його і він зник
за пеленою темної нічної води. До речі, його звали Едуардом.
На ранок я був удома, ніхто нічого й не запідозрив. Любі я сказав,
що буду в приятеля на дні народження, а батькам, що йду на пікнік, а
потім – на дискотеку. Провалявся в ліжку до обіду і з чистою совістю
пішов до Люби. Вона зраділа мені.
Здавалося, що тепер ніщо не може завадити нашому щастю. Зре-
штою, я так нічого особливого й не відчував до Люби, вона мене
просто страшенно збуджувала. Я не дарував їй квітів і не приносив
тістечок в ліжко, не допомагав вкрутити лампочку на кухні і не роз-
питував про справи на роботі – я просто трахав її, коли хотілося і як
хотілося. Їй це подобалося, мені теж.
За два тижні вона дізналася, що її чоловік помер. Офіційна версія
– самогубство. Ах! Якийсь час, зрозуміла річ, вона не хотіла мене ба-
чити і займалася похоронами, документами і відповідями на дзвінки
родичів і подруг. На похорон я не пішов, це було б вже занадто, а
сяку-таку совість я все ж маю, що б ви там собі не подумали.
Минув ще якийсь час і все повернулося на круги своя. Ми регу-
лярно спали, вона змирилася зі своєю втратою й знову стала життє-
радісною і хтивою. Життя ж собі простувало далі, змінювався я, змі-
нювалася вона, змінювалися мої зацікавлення. Чесно кажучи, вона
встигла мені трохи приїстися, ставало нудно і сексом ми займалися
все рідше й рідше. Наші стосунки, якщо їх так можна назвати, згаса-
ли. У котрийсь момент я зрозумів, що більше так тривати не може і
треба з цим всім кінчати. Хотілося зробити щось приємне й хороше
97
для Люби, вона ж так нестримно віддавалася мені! І я вже знав що.
Після смерті Едуарда, її чоловіка, з Любою почав судитися його рід-
ний брат, Сашко, за площу квартири. Більшої сволоти я ще не зустрі-
чав. Безпринципна понтова істота, котра намагалася вижити Любу
з її дому, хоч з Едуардом цей рідний брат не спілкувався з часу за-
кінчення школи. Він погрожував Любі, це мене й вивело з себе. Саме
його смерть і мала бути моїм прощальним подарунком для жінки, з
котрою я провів так багато приємних хвилин.
Настала зима, сніжило. Я натягнув на голову шапку, вдягнув ру-
кавиці й впевненим кроком пішов до будки. В одній руці я ніс мі-
шок, дуже схожий на поштовий, в іншій, схованій до кишені, у мене
був шприц, наповнений снодійним. Я підійшов до будки, постукав
у вікно, приязно посміхнувся, а коли двері відчинили – ступив крок
уперед і блискавичним рухом загнав голку шприца у шию охоронця
торгового центру. Далі зачинив за собою двері, роздягнув охоронця
і вдягнув його уніформу на себе. Тепер треба було тільки чекати. За
двадцять хвилин мала з’явитися машина Сашка, він завжди приїздив
на роботу пунктуально і вчасно, за місяць стеження я був у цьому
певен.
О потрібній хвилині з’явилося його BMW, я натиснув кнопку і
відчинив шлаґбаум. Сашко в’їхав на паркінг. Я вийшов з будки, зняв
пістолет із запобіжника, підійшов до його машини і постукав у вікон-
це водія. Сашко саме збирав речі у бардачку й на сидінні, готуючись
вийти. Він глянув на мене і я усміхнувся. Він ніколи мене не бачив,
тому справді мав сприйняти за охоронця. Сашко відчинив вікно, я
ще раз усміхнувся і вистрелив йому в скроню. Він впав на сидіння
збоку і навіть не ворушився. Я подумав і ще двічі вистрелив йому в
голову. Далі відчинив дверцята, підняв скло, вийняв ключі і зачинив