Я сів і почав ніяково розглядати приміщення. Типова кон-
торська установа, яка надає всі послуги – від перекладу й нота-
ріального завірення до захисту у суді. Стоси запилюжених па-
пок були акуратно складені на підлозі й шафах, на невеликому
столику у кутку були накидані свіжі газети, стояв електрич-
ний чайник і чашки. Велика лампа без люстри звисала зі стелі,
на кожному столі стояв телефон і канцелярське приладдя, на
деяких столах у дешевих рамках стояли фотографії, вочевидь,
сімей працівників. На північній стіні висів хрест і кілька ікон.
Нічого особливого.
– А ви давно тут працюєте? Тобто, ви давно вже в Чилі?
– через якийсь час до мене повернулася сміливість і дар мови.
– Уже шостий рік. Мій батько греко-католицький священик
в Аргентині, а я закінчила університет і подалася сюди працю-
105
вати, бо українців тут мало, а роботи для них – багато. Власне
у цій конторі я працюю вже півтора року, перекладач і поміч-
ник нотаріуса. А ви звідки?
– З Ужгорода.
– О, ніколи там не була. А що, хіба в Ужгороді є море, що
там є моряки? – раптом голосно засміялася вона.
– Ні, там я виростав у будинку для сиріт, а коли виріс, по-
дався до Одеси, мене завжди вабило море.
– Ой, вибачте за мою некоректність, я не знала.. Ось і папе-
ри, все готово. Можете забирати, – вона підвелася з-за столу,
простягнула мені документи й почала збирати свої речі в су-
мочку.
– А ви вже додому зараз? Може, прогуляємося, я вперше у
цьому місті, ще нічого й не бачив.. – запитав я її зовсім без пи-
тальної інтонації, радше прохаючи, ніж цікавлячись. – І – зо-
всім з голови вилетіло – а як вас звати?
– Наталія, – сказала вона і за хвильку виправилася: – На-
талка. Що ж, можете мене провести до центру, я там мешкаю,
звідси хвилин двадцять ходу. Ну що ж ви вклякли, ходімо! Так
а ви представитися не хочете?
– А я хіба ще ні? Вибачте, Андрій, Андрій мене звуть, ви-
бачте.
– Та що ж ви стільки вибачаєтеся! Гарне ім’я, моє улюблене
чоловіче ім’я, – Наталка кинула на мене швидкий погляд, як
риболовецькі сіті.
Я побуряковів, так ніби це моя величезна заслуга, що мене
хтось назвав саме Андрієм. Ми йшли містом, повільно набли-
жаючись до центру. Наталка говорила багато, хід її думок був
уривчастим, раз у раз вона перестрибувала з теми на тему, гід
з неї був кепський – мою увагу вона переважно звертала на
поштові відділення, крамниці й банківські офіси, саме поді-
бні будівлі становили собою її систему координат цього міста.
Втім, мені таки вдалося від неї довідатися, що в перекладі з
еспанської Вальпараїсо означає «райська долина», а саме місто
засноване еспанськими колонізаторами майже п’ять століть
тому. На цьому історична частина розповіді завершилася, і я
106
смиренно слухав про доньку пекаря Пабло, яка шиє найкра-
щі сукні у цьому місті, автомобільну аварію три роки тому, в
якій розбилося сім автівок і загинуло дев’ять людей (уявляєте,
Андрію, саме тут, на цьому перехресті?!), про місцеву газету,
яка весь час друкує один і той же гороскоп, змінюючи тільки
знаки зодіаку і про ринок, на якому можна купити найсвіжі-
ші продукти, але купувати варто ввечері, бо тоді ціни майже
вдвічі нижчі за вранішні.
У центрі Наталка хотіла вже розпрощатися, але я вмовив
її пропустити по склянці коньяку разом. Ми зайшли до яко-
гось бару, знайшли вільний столик і замовили червоне вино
– на цьому наполягла вона. Здавалося, її зовсім не цікавила
моя персона, весь час вона торочила про своїх співробітниць,
я дізнався про їхні сім’ї і звички. Виглядало це мило. Наталка
заборонила мені курити біля себе, тому я не знав куди подіти
руки, ніяковіючи ще дужче. У цьому барі мені вперше випа-
ла нагода роздивитися її краще. Вона говорила, я створював
ілюзію щирої зацікавленості, угукав і хитав головою, примру-
жував очі і вчасно усміхався, але насправді ковзав поглядом її
тендітною, майже дитячою фігурою. Маленькі вушка, м’які лі-
нії обличчя, глибокі очі кольору стиглого меду, довгі вії, губи
ніжно-гранатового кольору, вузьке й миле підборіддя, корот-
ке чорне, трохи підфарбоване, волосся. А далі – довга, довга
й тонка шия, котра закінчується елегантним вигином плечей,
ідеальна шкіра кольору білих вечірніх хмар, освітлених жовто-
гарячими променями західнього сонця. А далі, а далі маленькі,