Повернувшись до вивчення меню, подумала, що з боку цих чуваків просто не чесно було просити людей обирати щось одне з нього. Усе виглядало однаково нісенітно, але і рівною мірою — цікаво.
— Каву з огірковим сиропом, будь ласка, — нарешті мовила я, бо у таких випадках найкраща тактика — діяти навмання.
Дівчина з тоненьким голоском рішуче кивнула і кинулася виконувати замовлення. Я вже потягнулася за грошима, але хлопець жестом зупинив мене.
— Клієнтів, які у нас вперше в гостях, ми пригощаємо.
Я озирнулася на порожню залу. Не схоже, що вони могли собі таке дозволити. Що ж, пригощають то й пригощають.
— І часто до Вас отак вперше заходять? — запитала.
— Не частіше, ніж це потрібно, — просто відповів він і відвернувся.
Кавова машина у темному кутку за ним загрозливо загуділа і за хвилину видала гіркуватий напій до паперового стаканчика. Тонкоголоса дівчина задоволено вдихнула його аромат і натхненно влила до напою яскраво-зеленого сиропу.
— Огірок, — змовницьки прошепотіла вона мені. Я серйозно кивнула. Це було ґрунтовне пояснення.
Стаканчик із дивною сумішшю вже стояв переді мною. Треба сказати, що зелений колір здійснює не такий уже і заспокійливий ефект на людину, якщо він належить каві. Дівчина вичікувально дивилася то на мене, то на цей стаканчик. Я обережно ковтнула того чудернацького зеленого напою, який богохульно звався кавою. Нічого гірше в житті не куштувала.
Але було в цьому щось.
— А чи не знайдеться у Вас роботи? Я саме шукаю.
Слова вирвалися самі, я навіть не зрозуміла, звідки вони взялися. Роботу я не шукала. Думала, звичайно, що було б непогано, але… Але справи у мене тут і так були, дядько радив відпочивати, а коли тобі кажуть відпочити — довго ти не думаєш, до того ж літа залишилося всього нічого — якихось неповних два місяці, і ніякої серйозної роботи мені тут точно було не знайти, але… Але щось таки смикнуло мене за язика.
— Я ж кажу, що випадкових гостей не буває! Матвію! Ти ж якраз шукав помічника і…
— Тобто ти пропонуєш взяти першого ліпшого перехожого?
— Сам знаєш — ні, але…
— Як Вам наша кава?
Я не одразу зрозуміла, що це вже до мене.
— Жахливо, — відповіла я нарешті.
— Із якого дива Вам тоді тут працювати?
— Бо іншого такого шансу не буде, — відповідь прийшла сама собою.
Тонкоголоса дівчина майже повисла на руці хлопця:
— Ну Матвію, вона хороша, я ж бачу! І їй справді потрібна робота, і ти сам знаєш, що не часто…
— Я зрозумів, Саш, досить.
Матвій зітхнув. Саша тріумфально посміхнулася.
— Приходь завтра о восьмій, — сказала вона мені. — Адресу не забудеш? Гоголя, 13. Окей?
Я кивнула.
— Як тебе хоча б звати? — запитав Матвій.
— Яна.
— Ну підходить же, кажу! І-де-аль-но! — тонкоголоса Саша, здавалося, була на сьомому небі від щастя.
Я не змогла стримати посмішки. Цікаві вони, ці двоє.
— Ну… Тоді я піду? Завтра о восьмій, запам'ятала, — я підморгнула кучерявці і вже попрямувала до дверей, як мене озвала Саша:
— Візьми сендвіч! Випічки під вечір вже немає, але сендвічі у нас теж смачні.
І вона сунула мені до рук коричневий пакуночок.
— Слухайте… а чому «Кука»? — уже біля дверей запитала я.
Матвій підняв очі від книги, котру виклав на шинквас і тепер захоплено читав.
— Друг придумав. На островах Кука. В рейсі. Він моряк, — коротко відповів він. — А ми і використали. Він був лише за. До завтра.
Я кивнула і вийшла.
Які ж вони чудні.
Розгорнула сендвіч, відкусила шматок. Звичайний собі бутерброд з сиром. І це після такого збочення з огірковою кавою… Диваки.
Посміхаючись від самої цієї думки, я впевнено покрокувала додому, ніби сотні вже разів ходила цією дорогою.
12
Ну що, пиріжечки?
Як минув ваш день? Чи ви ним задоволені? Чи розчаровані? Чи зробили те, що планували зранку?
Раптом згадав: ще у школі вчителька математики зауважувала нам, двієчникам та притягнутим за вуха відмінникам, мовляв, дарма прожитим є той день, впродовж якого ти не дізнався нічого нового або ж не зробив добру справу.
Як там у вас з цим справи? Що було доброго? Що було нового?
Якщо на те, щоб відповісти на це питання, вам потрібно більше, ніж 10 секунд, не треба впадати у відчай!
Адже зараз з вами рубрика «Випадковий факт». Виявляється, вона також може бути корисною, якщо конче потрібно дізнатися хоча б щось нове. А вам зараз це, знаю, необхідно, аби принаймні відчувати себе людиною. Ну що? Готові? Поїхали!