— Хай там як, але з тобою навіть пан Серветка словом сьогодні перекинувся… — задумливо промовила Саша. — Мені Матвій розказав. А це неабищо. Він у нас мовчун.
Решта дня минула швидко, навіть непомітно.
Щойно сутінки опустилися на Степове, я вийшла з «Кав'ярні Кука» і вдихнула на повні груди. Повітря пахло липою, зеленню і трохи — річкою. У кишені я стиснула «курячого бога» — на удачу.
16
Повертатися до запиленої й захаращеної квартири одразу після роботи не хотілося. Куди іти, окрім неї, на думку також не спадало. Повагавшись зо хвилину за порогом «Кав'ярні Кука», я звернула за ріг — ліворуч. Нехай місто веде. Досі воно з цим завданням справлялося прекрасно.
Стіни навколишніх будинків були вкриті виноградними лозами. З одного з відчинених вікон за мною ліниво спостерігав рудий кіт. Я помахала йому рукою, він не звернув на це жодної уваги, демонстративно відвівши втомлений погляд.
Мабуть, спати по 18 годин на день — це і справді важка робота.
Я йшла, повертаючи навмання, блукаючи прирічковими вуличками центру міста. Вони тонули у сутінковому мороку.
У цій частині міста важко було знайти щось, окрім напівзруйнованих потрісканих будинків з їх скрипучими дверима, дерев'яними віконними рамами та травою, що проростала прямо з дахів. Хіба що невеличку крамничку — і та знаходитиметься в одному з них.
Я дозволила собі заблукати. В одній з небагатьох крамничок, що зустрілися мені на шляху, купила пляшку коли — так, без особливого навіть бажання її випити, але чомусь дуже потрібну. Сонце остаточно сховалося за кронами тополь на заході. Я вирішила трошки посидіти, прямо тут, надворі, коли денна спека вже спала, а повітря наповнювалося стрекотанням цвіркунів.
Сіла під вікнами випадкового будиночка, на сходах, що піднімалися до його дверей. Відкрила пляшку з колою, зробила ковток.
З вікон над головою доносилися звичні, мирні, прості звуки: шкварчання пательні та приглушені розмови з-за легких фіранок, собачий гавкіт, плач дитини, гомін телевізора. Мені здалося, що я навіть почула, як хтось видихає дим і гасить цигарку на підвіконні.
З одного з вікон лунала приємна музика. Щось напрочуд приємне… добре. Мелодія пасувала до цього міста, цього вечора, усього навколо. Я вирішила дочекатися, коли мелодія завершиться, і тоді вже піти звідси. Останній акорд — і я підвелася.
17
І це була «Reality» Владимира Косма — так написано у мене в сценарії, хоча я, правду кажучи, і не знав, що це за музика.
…
Що? Що не так?
…
Я не мав цього говорити?
Ну, хай там як, тепер усі знають, як звучить мрійливість. Як на мене, то це прекрасно. Перевірте хтось, будь ласка! Зателефонуйте нам, аби підтвердити мої здогадки! Телефон: 333-555-777.
Купили, дорого, якщо вам цікаво.
…
Що?
…
Це теж я не мав говорити? Ну, однаково вже пізно!
Тим часом сутінки накрили Степове. Для вас звучить наступна композиція… «Inner city of Blues» Mapвіна Гея. Бо, здається, у ньому ми всі тут і живемо. Не засинайте.
МУЗИЧНА СКРИНЬКА
Нора вкотре підняла кришку шкатулки. Кімнату наповнила проста заспокійлива мелодія, крихітна балерина закружляла перед невеличким дзеркальцем.
Нора втомилася.
Музичну скриньку вона отримала у подарунок тоді, коли вона і запам’ятати цього ще не могла.
Вона не пам’ятала, як та коли точно їй її подарували — знала лише із розповідей мами, яка любила розказувати цю історію, згадувати, як вона раділа, коли її дядько привіз такий сувенір із Відня насправді її матері.
Але дівчинка з першого погляду просто закохалася у цю річ. Її важко було назвати дитячою іграшкою, але для Нори вона стала улюбленою.
Усього цього Нора не пам’ятала, але чітко пригадувала одне: як тримала скриньку в руках вперше, якою красивою вона була — з блискучого світлого дерева, обплетена тонким мереживом зі срібла. Вона відкрила її — і побачила крихітну балерину у сріблясто-білій балетній пачці, срібних пуантах (тоді вона, звичайно, не знала, як вони називаються), із акуратною зачіскою, темними віями, що ховали її погляд, тоненькою ручкою, що м’яко здіймалася над її головою…. Коли вона побачила цю балерину, яка у танці кружляла перед дзеркальцем, в якому відбивалися разом з її тонким силуетом і зачудовані очі маленької Нори, — вона вирішила, що стане балериною.