Зі сцени глядачів майже не розгледіти. Хіба що перші ряди. Нора помітила там чоловіка. Він здався їй схожим на когось, кого вона колись знала. Вона навіть не одразу зрозуміла, на кого.
Він дивився прямо на неї. Нора одразу зрозуміла, що він помітив, як їй боляче. Звідкись він знав. І вона посміхнулася. Він посміхнувся у відповідь — підбадьорливо — і зааплодував ще сильніше. Здається, він плакав.
Їй перехопило дихання, серце закалатало в грудях із шаленою швидкістю, вистрибуючи з них. На мить сценічне світло засліпило очі, і вже наступної миті, коли вона знов могла щось побачити в залі, того чоловіка там уже не було.
Того дня перед тим, як заснути, Нора, як завжди, розглядала свою маленьку балерину.
Ось так. Вона змогла. Попри все.
Поруч зі скринькою на столику стояла ваза з кількома тюльпанами в прохолодній воді.
Один з них, а може і всі, Нора потім засушить і покладе до сховку у скриньці. А з ними — і коротку записку, з якою ці квіти їй принесли дівчата. «Я тобою так пишаюся. Ти молодець. Ти змогла, моя дівчинко. — Тато». Можливо, це чийсь дурний жарт. Хоча хто б став так жартувати? Можливо, ні… Але вона його бачила. Насправді вперше в своєму житті.
18
Доброго ранку, народ!
Це знову я, ваш покірний слуга! Знов теревеню ні про що, а наш менеджер потім виховує мене щодо цього. Але не зараз, не в студії! Тут я цар і бог!
Рубрика «Бортовий журнал». Політ нормальний. Температура повітря за вікном — 27 градусів за Цельсієм. Температура повітря в студії — 32 градуси. Не дивуйтеся, сам не знаю, як ми тут виживаємо. Може, ми вже всі повмирали тут від спеки та віщаємо з того світу?
Ха-ха! Жартую, звісно. Ми живі-здорові.
Колись за такі жартики мене до біса звільнять, і тоді підпишіть за мене петицію, любі мої слухачі, станьте на мій захист, збережіть мені роботу, ну… Ви зрозуміли.
А зараз для всіх ранніх пташок — «Wake Up Call» від Maroon 5.
День тільки починається, не кисніть з самого ранку! Поїхали!
19
— То я не зовсім розумію, що ти задумала.
Я витирала столи в «Кав'ярні Кука». Саша трохи розгублено ходила за мною по п'ятах.
— У твого дядька квартира завалена мотлохом. Правильно?
— Правильно, — серветки підняти, під ними протерти, опустити.
— Це типу колекція бабусі, котра жила там до того. Загублених кимось колись речей.
— Щось типу того. Різними людьми.
— Ну, це зрозуміло. То ти хочеш їх усіх знайти та віддати їм речі?
Ми якраз підійшли до вікна. За ним повз нас проходили люди, зі зрозумілою мірою обачливості та недовіри скошуючи погляд на дошку з «напоями дня» коло входу. Сьогодні це були ромашкова кава «Заспокойся» та загадковий напій під назвою «Сльози твого минулого», причому саме минулого, а не колишнього. Я ще не готувала його: цим займалася Саша, але я підозрювала, що це просто водичка з лимонником.
— Ну, не думаю, що всіх. Більшість речей — справді відвертий мотлох. І навряд чи я впораюся з усіма речами. Серед них була коробка… З кількома речами всередині. Здається, про них та бабця піклувалася особливо. Як гадаєш, що це може означати? Я думаю, їх повернути потрібно. Думаю, вони не мають бути забутими.
— Цілком можливо, що нічого. Якась випадкова коробка. Може, та стара її випадково знайшла? Може, знайти її і розпитати в неї? Може, вона взагалі нічого тим не хотіла сказати?
— Я теж про це думала. Але ніхто не знає, куди точно вона поїхала. І… Я просто думаю, що маю спробувати. Вона насправді допомагала людям знаходити загублене. Думаю, ті речі вона відклала окремо не випадково. Все одно викинути їх я ще встигну… Може, для когось вони значитимуть більше, ніж просто купу сміття.
Саша дивилася на мене майже співчутливо. Шансів на успіх і правда практично не було. Жодних.
— Але ж… Так, я розумію. Якби мені хтось повернув мій щоденник десятилітньої давності, який я забула в таборі в Криму, я б, звичайно, зраділа. Але… Як ти їх знайдеш?
— Є одна ідея.
Тут розмову нашу обірвав дзенькіт дзвіночка над дверима. До кав’ярні зайшов перший клієнт за день, і Саша миттю перенеслася до стійки. Перший клієнт для «Кука» — то святе.
20
Привіт усім, хто не спить! У Степовому, не в Сіетлі. Бо в Сіетлі зараз, мабуть, все місто не спить.
На годиннику — хвилина до опівночі, і вже от-от з нашого настінного годинника покажеться зозуля. Не сподівалися побачити таке диво у нашій студії? Ми, правду кажучи, теж.