Я таки виявилася правою. Речі з коробки були потрібні їх власникам…
— Ні-і-і… Не кажи мені, що це був він.
Сашин голос пролунав над самим вухом.
— Хто — він?
— Привид! Ох, чорт!
Я втупилася у стілець, на якому щойно сидів він. Цілком собі з плоті та крові. Саша цикнула і розчаровано хитнула головою:
— Ну як ти не помітила?!
«Гей! Ви часом, не привид?», — цими словами мене зустрів Матвій у той перший день.
— Є у нас тут легенда, розмови, так, балачки, — потім пояснював він. — Що нібито десь тут неподалік живе привид. З'являється на людях вкрай рідко — коли хоче поговорити абощо… Але то така дурня. Дивні речі у нас тут, звичайно, є. Але так, щоби привиди…
Ну, врешті, Матвій мав рацію. Привиди — то вже занадто.
29
Доброго вечора, любі наші слухачі! Ми починаємо наш вечірній музичний марафон, але перед тим нагадаю, що нам тим часом можна з легкістю зателефонувати! Ви знали?
Отож…
О, як швидко! Маємо телефонний дзвінок! Алло! Ви як там? Назвіться для початку.
— Ви, мабуть, мене пам'ятаєте… Я вже телефонувала. Хто шукає, той знайде. Я шукала власника відеокасети і…
— О, то як Ви? Знайшли? А то вже тиждень, мабуть, минув, а від Вас жодних новин.
— Так, знайшла.
— І хто він?
— Привид, здається.
— Оу… Як цікаво. Сподіваюся, це не розіграш, інакше я посоромлюся в прямому ефірі — лопух такий… *смішок* І що він? Зрадів?
— Дуже зрадів!
— Це добре.
— Я до вас, власне, у тій же справі…
— Що, знову відеокасета?
— Та ні, цього разу дещо інше. Думаю, навіть краще розказати одразу про дві речі, як вважаєте? Можливо, так буде швидше. Вони з тієї ж коробки, звідки і касета взялася. Окремо від решти речей вони точно опинилися не випадково.
— Ну, сподіваюся, ми Вам тут допоможемо. Бо якщо і справді не випадково, то ми просто зобов’язані допомогти повернути їх тим, кому вони потрібні. Можливо, нам допоможе доля. Або звичайний збіг.
— О так, зі збігами у Степовому все в порядку.
— Правда, вони тут часто трапляються? Обожнюю це місто! Ну, до справи… Гарантувати, звісно, ми нічого не можемо… Але чому б не спробувати, правда? То що там у Вас? А ви, любі наші слухачі, будьте уважні: можливо, зараз ви впізнаєте себе.
— …
— Ви ще там?
— Так, вибачте, кіт під ногами плутається… Ага. Речі. Слухаєте?
— Ага, давайте.
— Залізничний квиток, Київ — Степове, на ім’я Насті Шевченко… Дата затерлася — не роздивитися. Здається, не використаний… І на ньому — коротка записка.
— Ви думаєте, він має якусь цінність?
— А Ви думаєте, ні?
— Не можу судити. А Ви пробували шукати цю Настю десь онлайн, наприклад?
— Не в образу Насті, але Ви і уявити собі не можете, скільки їх, тих Насть.
— Зрозумів.
— Ще маю тут дуже красиву маленьку музичну скриньку. Всередині — крихітна балерина. Не думаю, що багато хто губив такі речі, тому… Якщо Ви тут, у Степовому, чи будь-де, і чуєте це, і це Ваш квиток, і з якихось причин він Вам… небайдужий; або якщо Ви колись загубили музичну скриньку… відгукніться, будь-ласка. «Кав'ярня Кука», щодня із шостої до сьомої вечора — я там буваю.
— Так… Це цікаво. Знаєте… Сподіваюся, Настя знайдеться. Як і решта людей.
— Я теж.
— Наступна пісня нехай буде для Вас: «It's a Sin to Tell a Lie». Не зрозумійте, будь ласка, неправильно. Просто це блю-ю-юз. Погнали!
30
У кімнаті завжди тихо. Лише чутно, як ледь відчутний вітерець лоскоче чужі спогади, їх тут десятки, сотні.
Більшість з них більше нікому не потрібні.
Більшість — але не всі. І ті, які ще можна було врятувати, одна жінка, яка могла їх відчути, поклала до невеликої коробки. Там вони чекали. На випадок? На долю? Насправді їм достатньо було однієї людини.
Що менше речей лишалося в стінах кімнати, то сильніше вона тому дивувалася. Ніби знову відкривала легені, ніби знову вчилася дихати.
Знову скрипіла стара підлога.
Знову хтось чхав від пилу всередині.
Знову, знову, знову… Вона вже встигла повірити, що про неї забули. Вона вже майже повірила, що померла.
Кімната оживала, а разом з нею оживали і сни.
31
Я зрозуміла, що це сон, не одразу.
Спочатку мені снився Андрій (котрий ніби крізь землю після нашої останньої розмови провалився). Він показував мені, як правильно зачиняти двері, а я ніяк не могла второпати, в чому ж секрет.