— Ага. Сподіваюся, зараз це чує той, хто його складав.
— Я теж. А щодо малюнка… То він на дуже тоненькому, здається, рисовому папері зроблений. Ніби одним розчерком. Здається, тушшю… Це дівочий силует.
— Ну, що ж, чому б і ні. Чому б і не спробувати. На тому ж місці в той же час?
— Угу, «Кав'ярня Кука», з шостої до сьомої вечора. Я чекатиму.
— О-окей! Усі почули? Добре!
Погнали далі, бо ми вже трошки затягнули нашу телефонну розмову… До речі, про котів — це всіх стосується, задумайтеся. Коти ходять самі по собі і у снах, тож випадковостей тут бути не може. Що ж, тепер — музична пауза! Цікаво, однак, на радіо — і музична пауза. Ну, менше з тим! Коли ми вже розпочали розмову про гербарії, ось вам трек Девіда Санборна — «Herbs»!..
37
У квартирі мене зустріла дзвінка тиша. Такою вона буває лише за мить після того, як хтось її порушить — умисно чи ні, свідомо чи несвідомо, але тишу буде розірвано, і вона вже не буде тією самою.
— Кіт?
Ключі висковзнули зі спітнілої долоні і з глухим звуком впали на підлогу.
Кіт визирнув з кімнати — жовті очі засвітилися у коридорній темряві.
— То ось ти де.
На якусь мить мені здалося, що зараз він заговорить, але кіт спромігся лише на звичайнісіньке:
— Ня-ав.
Нарешті його «няв» звучало по-котячому.
Кожен звук відбивався луною від стін тепер напівпорожньої квартири. Кімната зітхнула нею востаннє і все знову стихло. Лишилися тільки жовті котячі очі і темрява навколо них.
Надворі збирався дощ, небо прогиналося під морем води над ним: ось-ось впаде просто на наші дахи, просто на наші голови.
У кухні вже пахло нею — серпневою зливою. Тоненькі занавіски хлюпали на вітру мокрими вітрилами. З сусідніх вікон ледь чутно лунала музика. Кіт біля мене махнув хвостом — і полило.
Світ перетворився на величезний акваріум.
Люди — на мовчазних риб у ньому.
Ми з Котом (як добропорядний кіт, він мовчав, хіба що іноді муркотів) зачаровано дивилися, як швидко збігають віконним склом краплі води, як вони ж падають на темне листя липи внизу, як з того листя скрапують на почорнілий асфальт.
Дощ приніс із собою прохолоду, але тільки на один вечір. Із серпнем так завжди: коротка злива віщує довгу спеку.
38
Після тієї зливи плин часу ніби пришвидшився.
Дні минали непомітно, пролітали один по одному, залишаючи після себе лише примарні спогади.
Ранковий туман щодень лише густішав. Вечори накривали місто темними запонами щораз раніше.
Це помітила не лише я. Одного вечора про це сказав і Матвій:
— Повірити не можу, що час вже пролився. Здається, цього року я до такого зовсім не був готовий.
— Так, я теж якось пропустила цей момент, — погодилася Саша.
— Ви про що взагалі?
Ми вже готувалися до закриття. Останній «куківець» залишив кав'ярню десять хвилин тому, а небо за вікнами з темно-малинового вже перетворювалося на густо-синє.
— Ох, точно, ти ж не знаєш…
— Пам'ятаєш великий дощ? — запитав Матвій.
Я кивнула.
— То падав час.
Я засміялася:
— А хтось, крім вас, про це знає?
Саша серйозно замислилася:
— Навіть не знаю. Думаю, що так.
— То… Ви серйозно, так?
— Ну ти ж сама бачиш наслідки.
Матвій вказував на календар на стіні. О так, наслідки я бачила.
— Справа в тому, що щороку після такого великого дощу ми… Ну як це сказати. Влаштовуємо… гм-м-м. Матвію, допоможи. Я не знаю, як це пояснити.
— Ми залишаємо кав’ярню відчиненою на всю ніч. Аби трошки, ну… уповільнити його. Час, я маю на увазі.
— І як, допомагає?
— Жодного разу ще не підвело.
Саша роздивлялася календар.
— Слухай, а скільки вже днів минуло? — запитала вона у Матвія.
— Та вже майже тиждень, — відповів той.
— То може, сьогодні?
— Залишимось?
— Ну, так…
Матвій опустив уже зібраний наплічник назад на підлогу.
— А чому б і ні?
— І що, хтось приходить вночі до вас?
— А тобі серед ночі ніколи не хотілося чогось аж так, що пручатися неможливо?
— А кому не хотілося…
— Ну от.
— Але так, щоб стрьомної кави — то не дуже часто.
— Невесело живеш, — зауважив Матвій, вмикаючи освітлення.
— Жила, — виправила я його. — Тепер весело так, як ніколи.
Обоє розпливлися у розуміючих посмішках. Саша обережно сказала:
— Насправді, якщо ти не хочеш, залишатися не мусиш, то все-таки наш дивний ритуал, і…