– Нарешті я чую розумну пораду, – схвально кивнув ворон.
– …Тоді, – розхвалювався фавн, – навіть якщо весь день ми снуватимемо до корабля та назад, ніхто нічого не запідозрить, тим паче, що для відводу очей ми кого-небудь відправимо на ринок купувати солодощі, фрукти та вино, буцімто й справді великий буде бенкет. І не забути ще запросити жонглерів, фокусників, танцівниць та музик, особливо флейтистів, наказавши їм бути на борту завтра ввечері.
– Зрозуміло, – мовив Едмунд, потираючи руки.
– А самі ми, як сутінки впадуть, повинні зібратися на борту вже сьогодні, а там… – продовжив фавн.
– Підняти вітрила й усі на весла! – підхопив король.
– Та мерщій до моря, під усіма вітрилами, – підтанцьовував на місці фавн.
– Курс на Нарнію, повний вперед! – додав гном.
– Додому! Додому! Хай живе Нарнія! Ура! – додав другий.
– А принц, либонь, від злості очманіє, коли побачить, що пташка, яка щойно була тут, у клітці, ф’юіть – і зникла! – заплескав у долоні Перідан.
– Ах, любий Тамнусе, золота наша голова! Ви врятували нас, – мовила королева, підхопила Тамнуса за руки та закружляла з ним у танці.
– Але ж принц не та людина, що сидітиме, склавши руки, коли спіймає облизня. Він одразу ж пуститься навздогін, – похитав головою якийсь лорд, імені якого Шаста не розчув.
– А от цього ми ніяк не боїмося, – повів плечем Едмунд. – Бачив я остраханські кораблі, що в гавані у гирлі річки. Ані тяжких бойових галеонів, ані прудких фрегатів, аби позмагатися з нами у швидкості. Та навіть якщо якимось дивом і доженуть – хай лише спробують взяти нас на абордаж із нашими гарматами. Подивимось, хто кого.
– Сір, – зупинив веселощі ворон, – поради кращої за ту, що дав її фавн, ви вже не почуєте, навіть якщо сидіти та радитися тут хоч цілий тиждень, а тому – час вже братися до справи. Спершу – гніздо, пташенята – потім, як то кажуть серед нас, птахів. Тож, не гаючи часу, почнемо запасатися провіантом, писати листа і все таке інше.
Усі гуртом кинулися до дверей. Шаста подумав був, чи не зробити те саме. Але поки юрма розступалася, даючи дорогу королю та королеві, його зупинив фавн.
– А ви, ваша високосте, спочивайте, спочивайте. Зараз вам і попоїсти принесуть. Ми зробимо все самі, а вас покличемо, коли прийде час сідати на корабель.
Шаста слухняно опустився на подушки. Тамнус вийшов, і він залишився сам.
– Яка прикрість, який жах! Яке… – Шаста не знаходив слів, які б змалювали своє теперішнє становище. Відкритися нарнійцям та попрохати про допомогу йому й на думку не спало. А все через Аршиша – той був йому суворим батьком, під гарячу руку йому краще було не потрапляти. А якщо ще й пельку розтулити, то отримаєш удвічі більше. Ось чому Шаста вважав за краще при дорослих – ані пари з вуст! Взагалі, як вважалося йому, дорослі тільки на те й існують, аби плутатися у дітей під ногами, забороняти будь-що та роздавати ляпаси й запотиличники. А до того ж, навіть якщо припустити, що нарнійський король має ласку до коней, природно, до своїх, до нарнійських, які все ж таки розумні істоти, то хто сказав, що він так само ласкаво зустріне Аравіс, яка, хоч і втікачка, та все ж таркиня, а раз так, чому б не повернути її додому, до батька, або й взагалі – не запродати в рабство? А що станеться з ним, із Шастою? «Ні-ні, – розмірковував він, – після того, що я почув, мені краще й натяку не давати, що я не той, як його, Корін. Бо як відкриється, що я – не він, живим мені звідси вже точно не вийти. Вирішать, чого доброго, що я такий собі спритний остраханський шпигун, і тоді… Ні-ні, про це краще й не думати. Але що як з’явиться отой, справжній, Корін? Тоді й тікати буде вже запізно!»
Бідолаха, він і гадки не мав, як чинять у таких випадках чесні, добрі й вільні люди.
– Що ж робити? Що ж робити? Хто мені підкаже? Хіба що, той, цапоногий, з рогами. Бач, а ось і він!
Дійсно, пританцьовуючи, втім, як і завжди, у кімнату залетів фавн. У руках він тримав велику тацю з напоями та різноманітними стравами, про які Шаста навіть і не чув. Фавн поставив тацю на різьблений столик, а сам сів поруч на килимі, схрестивши ноги.
– Пригощайтеся, принце! – сказав він. – Не соромтесь! Бо хай там як, а це, здається, ваш останній обід у Ташбаані.