– Та чи не ймовірно, о сину мій, – зауважив тісрок, – що під час захоплення жінки хтось із вас – чи то король Едмунд, чи ти – покладе своє життя?
– Їх буде небагато, – похитав головою Рабадаш. – Я накажу десятьом своїм воїнам роззброїти його і спробую стримати палку жагу до його крові, тож не повинно виникнути жодних приводів, аби розпочалася війна між тобою та Великим королем.
– А що, як «Здіймач хвиль» опиниться у Кейр-Паравелі раніше за тебе?
– Із нинішніми вітрами я вважаю це маловірогідним, о мій батьку!
– І останнє, о винахідливий мій сину, – зазначив тісрок, – ти розповів мені, як здобудеш собі жінку варварів, але забув додати, як це допоможе мені здобути Нарнію.
– О батьку мій, чи, може, це випало з вашої уваги, що, хоч ми з вершниками й проминемо Нарнію, мов стріли, випущені з луків, Анвард лишиться нашим навіки. А коли Анвард стане вашим і ви стоятимете в Нарнії чи не на подвір’ї, гарнізон в Анварді можна непомітно збільшувати, аж доки ви не зберете там величезне військо.
– Сказано з розумом та завбачливістю… Але ж як воно має мені зійти з рук у разі, якщо ти зазнаєш поразки?
– Ви скажете, що робив я все без вашого відома, проти вашої волі та позбавлений благословення, і штовхнула мене на цей відчайдушний учинок палка любов та юнача нестримність.
– А що, як Великий король вимагатиме, щоб ми відпустили назад оту дикунку, його сестру?
– О мій батьку, будьте певні, що він цього не зробить. Бо хоч найвродливіша з жінок мені й відмовила, Великий король Пітер – людина розсудлива й кмітлива, і він у жодному разі не відмовиться від такої великої честі та всіх тих переваг, які на нього чекають, якщо він побратається із нашим домом і небіж його, а колись і небіж у других, зійдуть на трон Остраханства.
– Але ж він цього не побачить, якщо я житиму вічно, чого, певен, ти мені бажаєш… – зауважив тісрок, і голос його пролунав навіть стриманіше, аніж завжди.
– До того ж, о мій батьку, відрадо очей моїх, – повів далі принц після нетривалої незграбної мовчанки, – ми напишемо кілька листів, нібито від королеви, у яких говоритиметься, як вона без тями закохалася в мене і як їй не хочеться повертатися до Нарнії. Усім відомо, які мінливі, наче хвилі, бувають жінки. І навіть якщо листи їх не переконають, вони нізащо не наважаться заявитися до Ташбаана, щоб забрати її додому силою.
– О просвітлений візире, – звернувся тісрок до старого, – поділися із нами своєю мудрістю: що скажеш ти на цей химерний задум?
– О тісроче, вічний та несхитний, – відповів Ахошта, – сила батьківської любові незнана для мене, і нерідко чув я про те, що сини в очах своїх батьків є ціннішими за коштовні камені. Тож як смію я вільно виказувати думки свої, якщо вони можуть поставити життя великого принца під загрозу?
– Смієш, у тому не сумнівайся, – наказав йому тісрок. – Бо приховувати думки буває куди як небезпечніше, аніж виказувати їх відкрито.
– Слухаю та корюся, – прокректав жалюгідний старий. – То знай же, о найрозсудливіший тісроче, що, по-перше, загроза для принца не така вже й велика, як може здатися. Боги обділили дикунів розсудливістю, і поезія їхня, на відміну від нашої, не містить добірних апофегм та корисних максим, а натомість оспівує кохання та війну. З огляду на це, ніщо їм не здасться більш шляхетним та гідним захоплення, ніж така божевільна кампанія, як ця, що… Ой! – На слові «божевільна» принц знов дав візирові добрячого стусана.
– Облиш, о мій сину! – спинив принца тісрок. – А ти, шанований візире, у жодному разі не повинен переривати потоку свого красномовства, хоч би як там принц себе не поводив. Ніщо так не личить поважній та благопристойній особі, як здатність непохитно терпіти дрібні незручності.
– Слухаю і корюся, – склонився візир, вигинаючись так, щоб принц більше не міг черевиком дотягнутися до його заду. – На їхній погляд, ніщо інше не буде більш гідним пробачення, якщо не сказати – поваги, ніж така… е-е-е… ризикована спроба, особливо якщо взяти до уваги, що на неї його підштовхнула саме любов до жінки. Тож навіть якщо принца спіткає невдача і він потрапить їм до рук, вони в жодному разі його не вб’ють. Більш того, є вірогідність, що хоч він і не захопить королеву, побачивши його нескінченну мужність та непереборну силу його почуттів, вона сама віддасть йому своє серце.