А Корін підбіг до Шасти, схопив його за руку і потягнув до короля Луна з криком:
– Ось він, батьку, ось він.
– Ага, ось і ти нарешті, – сказав король Лун дуже суворим голосом. – І ти брав участь у битві, попри заборону? Хлопчику, ти розбиваєш серце свого батька. У твоєму віці дістати різку-дві буде корисніше, ніж взяти меч у руки.
Але всі, включно з Коріном, бачили, що король дуже пишається ним.
– Не лайте його більше, сір, якщо ви ним задоволені, – сказав лорд Даррін. – Його високість не був би вашим сином, якби не успадкував ваших чеснот. Ваша величність засмутилися б значно більше, якби довелося сварити його за протилежне.
– Гаразд, – пробурчав король. – Ми не звернемо цього разу на це увагу. А тепер…
Те, що сталося потім, здивувало Шасту більше, ніж все, що траплялося з ним до цього. Раптово він опинився у ведмежих обіймах короля Луна, який розцілував його в обидві щоки. Потім король знову його поставив на землю і сказав:
– Станьте разом хлопчики і дозвольте всьому двору побачити вас. Візьміться за руки. Отже, панове, є в кого які сумніви?
Шаста так і не зрозумів, чому всі пильно подивилися на нього та на Коріна і про що взагалі була розмова.
Розділ 14
Як Ігого мудрості набрався
А тепер настав час повернутися до Аравіс і коней. Пустельник, дивлячись у ставок, зміг повідомити їм, що Шасту не було ані вбито, ані навіть серйозно поранено, бо бачив, як той зміг піднятися і як привітав його король Лун. Та через те, що він міг тільки бачити, що коїться, але не чув ані слова, щойно битва скінчилася і почалися розмови, дивитися не було на що, тож нічого й заглядати у став. Наступного ранку, доки пустельник був у домі, усі троє зібралися перекинутися слівцем та вирішити, що робити далі.
– З мене досить, – струснула головою Гвін. – Хоч би як добре до нас ставився пустельник – за що ми йому чимало зобов’язані, але час рушати до Нарнії. Я скоро стану товстою, мов поні, – цілими днями щось їм і сиджу без діла.
– О пані, тільки, благаю, не сьогодні, – втрутився Ігого. – Не будемо поспішати. Сьогодні, завтра – яка взагалі різниця?
– До того ж спочатку ми маємо стрітися з Шастою, аби попрощатися і… і вибачитися, – трохи ніяково додала Аравіс.
– Отож-бо! – голосно підтримав її Ігого. – Саме збирався сказати те саме.
– Так, звісно, – не стала сперечатися Гвін. – Гадаю, він саме в Анварді, що на нашому шляху. Тож чом би й не зазирнути туди ненадовго та не попрощатися? Можемо виїхати просто зараз. Мені здавалося, що всі ми прагнемо нарешті потрапити до Нарнії, чи не так?
– Гадаю, що так, – не дуже впевнено промовила Аравіс. Вона вперше за увесь час замислилася над тим, що робитиме там, у Нарнії, і почувалася трохи самотньо.
– Звичайно, звичайно, – погодився Ігого. – Але ж ніхто не змушує нас квапити події, якщо ви розумієте, до чого я.
– Ні, я не розумію, – різко озвалася Гвін. – Тож чого це ви раптом не хочете їхати?
– Ммм… і-го-го, – стиха заіржав Ігого, – е-е-е, хіба ж ви не розумієте, пані, то визначна подія: повернення до рідної країни, знайомство з тим суспільством, і в зв’язку з цим вкрай важливо справити добре враження, а як же його справляти, коли ми й самі на себе не схожі?
Гвін голосно заіржала.
– То все це через твій хвіст! Зрозуміла нарешті. Ти хочеш дочекатися, доки відросте хвіст! Але ж ми навіть не знаємо, носять у Нарнії взагалі довгі хвости чи ні! Чесно кажучи, Ігого, ти пихатіший за отих ташбаанських таркинь!
– Ох і дурний же ти, Ігого! – не втрималася Аравіс.
– Зовсім ні, таркине, гривою Лева присягаюся! – обурено заперечив Ігого. – Просто в мене є почуття гордості за себе та своїх товаришів-коней, от і все!
– Ігого! – перервала його Аравіс, яку не дуже цікавило, який там у нього хвіст. – Я давно хотіла в тебе запитати: чого це ти весь час присягаєшся Левом та гривою Лева? Я завжди гадала, що ти левів ненавидиш.
– Так воно і є, – кивнув Ігого. – Та коли я кажу Лев, то маю на увазі, звичайно ж, Аслана, великого рятівника Нарнії, що прогнав із країни Білу Відьму та зиму. Усі нарнійці присягаються його ім’ям.
– То він і справді Лев?
– Ні, ні, звичайно ж, ні, – дещо приголомшено відповів Ігого.
– Але ж усі ташбаанські оповіді кажуть, що він і справді Лев, – зауважила Аравіс. – А якщо то не так, це чому ж тоді всі його так називають?