...Трохи згодом, заспокоєні і стомлені, вони сиділи за столом. З гобелена, на якому було майстерно виткано пейзаж за шибою, лилося чародійське світло, наче зі справжнього вікна. І у тому світлі жінка видавалася ще прекраснішою, чарівнішою і загадковішою.
Найда наповнив келихи і з подякою в голосі щиро проказав:
– Я й сам не знав, що так за тобою скучив. Спасибі Морені, що дозволила прийти тобі сюди.
– Морені? – жінка зневажливо пхикнула. – Вона й не знає, що я тут.
– Не знає? – здивувався парубок.
– Звісно, – підтвердила Руженка і підозріло глянула на парубка. – А що?
Найда пересмикнув плечима, несподівано відчувши, як по спині війнуло крижаним холодом.
– Але ж ця завіса, окрім богині нікого не пропустить. То як ти змогла увійти?
– От базіки! – сердито промовила жінка, і з розмаху гепнула кришталевий кубок на стіл, аж розплескалося вино. – Хоч язики усім повідрізай...
Здивований такими незвичними для уст коханої словами, Найда пильніше придивився Руженці і з жахом відмітив, як крізь неї поволі проступають риси Морени.
Вірно розтлумачивши розгубленість в очах парубка, богиня весело розсміялася і перестала прикидатися.
– Удалий вийшов жарт, еге ж?
– Але, але... навіщо? – вибелькотів Найда.
– Ну, причин аж кілька, – спокійно відказала Морена, вибираючи з таці найбільше гроно винограду. – Найперш, мені було цікаво дізнатися наскільки ти кохаєш свою, чи то пак, Юхимову Ружу. І мушу визнати – тут усе без обману. Потім, я ж казала, що хочу розважитися. А прийди я сюди як богиня? Була б купа переживань, нервувань і жодного задоволення. І нарешті – це був мій каприз, – богиня говорила спокійно, продовжуючи методично відскубувати від грона по виноградинці і вкидати їх до рота. Через те її голос робився то гучним і становчим, то спадав до тихого інтимного мурмотіння. – А можеш мені повірити, що жіноча примха – це достатньо серйозний привід для будь-чого...
Пригадавши, як поводився, парубок відчув, що у нього червоніє навіть потилиця.
– Ну, ну, не соромся. Усе було чудесно. Навіть заздрю... Але, може, для богині ми вигадаємо ще щось? – і вона так грайливо повела очима, що Найда аж ... сахнувся.
– Та ж я... Воно то так... Не думав... А Руженка...
Він хотів пояснити, що не може забавлятися з Мореною, в той час, як навіть не певен долі Руженки. Що кохає лише її. Що запропоноване богинею, і чим вони властиво вже займалися, є зрадою по відношенні до Руженки. І як би він хоч трохи здогадувався, кого насправді тримав у обіймах, то ніколи б не посмів. Ні – не те, що не посмів, просто вважав би підлістю, вчинком негідним і безчесним. По відношенню до власного кохання. Але, як звикле буває в таку мить, голос відмовився коритися йому, думки плуталися, і парубок лиш «акав» та «якав».
Проте, з його розгубленості, навіть перестраху, що відобразився не лише в очах, а й усій поведінці парубка, Морена усе зрозуміла сама. Правда, не зовсім так, як Найді хотілося б.
– Угу, – протягнула замислено і холодно. – Бачу, що для мене самої у тебе нічого хорошого не знайдеться. Що ж, так мені й треба... Розмріялася... Сплутала зорі, відбиті в калюжі, з тими, що виблискують на небі. Нехай... Одежі з чужого плеча ніколи не носила. Про те, що було, забудь, як про дурний жарт. А щодо розваг, то повір, вони ще далеко не закінчилися. Боги слів на вітер не кидають.
Захолонувши не так од сказаного, як од самого тону, парубок простягнув руки і спробував ще все залагодити:
– Благаю, не сердися! Можливо, у Богів це по-іншому, але у людей життя надто коротке, щоб мати час на зміну почуттів. Ми вже якщо кохаємо, то до смерті, якщо...
– Не сумніваюся, – перервала його промову Морена. – І невдовзі спробую в тому пересвідчитися.
І показуючи усім виглядом, що не бажає більше й миті залишатися поруч з ним, богиня підвелася і велично рушила до виходу.
– Богине! Зглянься!
У голосі парубка забриніла така мольба, що Морена мимоволі затрималася.
– Ну? – кинула впівоберта, все ще демонструючи своє презирство, але вже трішки зацікавленіше і лагідніше.
– За образу – карай, але благаю, скажи: Руженка й справді жива? – від надміру почуттів у Найди сів голос, і останні слова він мало не вихрипів.
Багато чого сподівалася почути Морена. Починаючи від слізних перепросин і завірянь, що вона зле зрозуміла його слова, до запопадливого цілування ніг і намагання затягнути її назад на ложе. Але ім’я «суперниці» пролунало для богині небесним громом. Вона аж отетеріла на мить. А тоді щось схоже на співчуття і розуміння з’явилося в її очах.