– Доля, – тільки й вимовив Перун. – Схоже, що з Конем трохи доведеться зачекати...
Він важко звівся, наче чоловік, стомлений цілоденною працею, а тоді ще додав:
– Повідомте Батия через ворожбита, щоб вислав інший загін на пошуки... – і... зник.
Слідом за ним, не вимовивши слова, щезла й Морена. Лише Велес, добродушно усміхаючись, проказав, звертаючись до переможця:
– Шкода, що такі воїни гинуть групками, замість того аби, об’єднавшись у військо, розбити монголів ущент. Іди, відпочивай... Сьогодні ти добре показав себе. Не дай маху й завтра...
Потім, приглянувшись уважно, додав:
– Схоже, щось запитати хочеш?
– Так, пане...
– То я слухаю.
– Чи й справді тухольці переможуть?
– Можеш не сумніватися. А зрештою, подивися сам – заслужив... Без тебе їм було б значно сутужніше. Незважаючи навіть на допомогу Короля Гір.
Велес зробив якийсь невловимий чудернацький рух обома руками, і перед Найдою зависло те саме чародійське дзеркало, крізь яке боги перед тим вибирали йому суперника для поєдинку. Але наскільки ж одмінною була картина, яку ратник побачив у ньому, від попередньої.
...Монгольське військо стояло довгими рядами, по кістки у воді, сумне і безрадне. Бо хоч яка мілка була вода, але та її маса, що вже вкрила всю долину, таїла в собі непереборну небезпеку. І те розумів кожен ординець, певно уперше за весь похід перестрівши силу, котру не мав змоги здолати ні власною доблестю, ні послухом командирові, ні вірою в непереможного Бату-хана...
– Ну, що? – поцікавився невдовзі Чорнобог. – Усе чесно? Без обману?
У голосі бога Найда вловив насмішкуваті інтонації і щиро відказав:
– Я й не сумнівався. Пощо могутнім Богам обдурювати якогось смертного? Простіше вбити... Але завше приємно бачити діло своїх рук.
– Добре, – схвально усміхнувся Велес. – Схоже – що й розуму тобі не бракує. Вважай, одну справу ти вже виконав. Бо хоч князь твій Перунового коня і не допаде, та й Батиєві, поки що, на Пегасі не їздити. Тепер мусиш ще для себе постаратися. Завтрашнє випробування вже суто Руженки стосується. Але не думай, що воно легшим од того буде. Навіть незважаючи на мою симпатію. Бо щастя, як ти сам знаєш, треба заслужити...
Спав чи не спав Найда сю ніч, але вона минула.
Після ситної вечері, а також пам’ятаючи про можливі випробовування, воїн ранком з’їв лише шматок добре пропеченого м’яса і запив його кількома ковтками джерельної води. А невдовзі, без жодного попередження, Найда знову опинився на арені.
Глядачів було не менше, ніж першого разу. Лиш залишалося порожнім крісло Перуна. Не любив споглядати гладіаторські бої: надивився їх вволю ще будучи Юпітером.
– Учорашнє випробування ти пройшов із честю, – поважно почала Морена. – Та, облишимо на якийсь час справи громадські: пригадай-но, що привело тебе сюди...
Богиня поворушила пальцями, і неподалік трону Перуна (все ще порожнього) виник м’який фотель, сидячи у якому, дрімала Руженка. Тіло жінки було цілком розслаблене, голівка похилена на рамено. Очі заплющені, а уста – трішки привідкриті. І, як здалося Найді зі свого місця, вона навіть посміхалася крізь сон.
– Оскільки вам з Юхимом миром однаково не розійтися, ми вирішили дати можливість завершити спір у нашій присутності. А чому б і ні? Зрештою, скільки існує світ, самці влаштовують турніри через самок...
Юхим з’явився на арені швидше, ніж Богиня завершила промову. І та не роблячи жодної паузи, продовжила уже для нього:
– Переможець у двобою отримає жінку, яка любитиме його до скону. Найда – молодий і озброєний. Юхим – вовкулака. Тож нехай щастя буде на боці достойнішого! Ага, мало не забула... Додатковою нагородою для Юхима буде відновлення його чоловічих можливостей, ще й з відсотками, як і було обіцяно. А для Найди... Гм? Що б такого запропонувати, молодому парубкові?
– Я думаю, – додав замислено Велес, підморгуючи ратникові, – що посаг удовиці буде достатньою винагородою і для найвибагливішого. А наш клопіт: подбати, аби ніхто не запідозрив його у вбивстві. Адже вони разом виїхали з Галича, і не надто приязно.
– Спишемо на монголів, – відмахнулася Морена. – У такий час чиясь смерть нікого не здивує...
– Без поважних свідків однаково підозра залишиться. Що ж то за охоронець, що сам зумів вижити, а патрона втратив? – не погодився з нею Чорнобог. – Треба буде запоручитися словом Захара Беркута... Думаю, при потребі ти зумієш пояснити ватагові, чим він завдячує княжому дружинникові. Разом з усією тухольською громадою.
Боги продовжували впівголоса обговорювати деталі, а Юхим тим часом злісно примружився і кинув крізь зуби: