Усі присутні в шатрі намагалися виглядати безтурботними, хоча – ні вдавано легковажний Саїн-хан, ні вкритий зморшками і рубцями мудрий Субудай-багатур, ні юна Зірка – не бажали смерті Газука. Навпаки, – після пророцтв Бекі й Керінкей-Задан вони з нетерпінням очікували зустрічі з ним, сподіваючись отримати відповіді на усі питання, що так турбували їх цього літа. А славетний ворожбит виявився звичайнісіньким шахраєм, що, таки зумів обдурити їх усіх. Підступністю й хитрістю примусив стратити себе легкою смертю, аби не виказати власного невігластва...
Найбільш ошуканим почувався Субудай-багатур. Надії, що їх він покладав на ворожбита, не справдилися, і Саїн-хан знову сумніватиметься у власних силах, далі зволікаючи з походом. А зима вже наближається. Ранкова прохолода дедалі дошкульніша... І таку силу війська не прогодувати тим, що захоплено в половецьких степах. Здобич надто мала... Орді потрібні багаті міста з повними складами зерна, стайнями худоби, багато теплої одежі... Все це міг дати уруський край. Але виступати в похід треба негайно, поки коні ще можуть знайти собі пашу самі. Поки землю не встелили високі непрохідні сніги...
Думки аталика були важкі й невеселі, але ратпом щось вихопило його з їх глибин, і він непевно роззирнувся по шатрі, ще не усвідомлюючи, що саме трапилося. І лише перехопивши здивований погляд свого вихованця, спрямований на те місце, де все ще лежало тіло мертвого ворожбита, Субудай-багатур збагнув, що відбувається щось неймовірне.
Раби, яким було наказано виволокти геть убитого Газука, – перешіптувалися! Безсловесна худоба, що не наважувалася навіть голосно дихати і сновигала шатром, як безтілесна змора, (так, що її навіть не помічали) насмілилася заговорити. Розтулити у присутності Повелителя світу свого поганого рота! Нехай пошепки, але й цього було досить, аби примусити їх зжерти, попередньо вирвані власні язики. Мало того – ці підлі створіння, не виконавши наказу Субудай-багатура, приснули геть, наче наполохані кури від тіні яструба.
Розгніваний такою зухвалістю, хан, аж чорний від люті, зірвався зі своїх подушок. Рукави його халата зметнулися двома хижими крильми... Але слова неминучого і безжального наказу, що ось-ось мали прозвучати, так і завмерли на устах... Неживий чаклун дивився на нього... Дивився! І був то не скляний відблиск очей покійника, а теплий людський погляд. Твердий, серйозний і трішки насмішкуватий.
– Прокляття!
А ще за мить, коли Газук ворухнув рукою і спробував підвестися, дико заверещали в один голос пані та служниця.
Губи чаклуна скривилися в болісній гримасі. Він обережно, щоб не ятрити рани, провів рукою по грудях, уважно оглянув вимащену власною кров’ю долоню, попробував її на смак кінчиком язика. Задоволено кивнув, якимсь думкам і таки без сторонньої допомоги зумів стати на коліна. Потім, спромігся на ще одне зусилля й, непевно похитуючись, блідий мов смерть чи дух ночі Ебліс, мовчки випростався на увесь зріст. Тут-таки, на повстяному килимі, потемнілому від його ж крові. А тоді широко і весело усміхнувся.
– От і весь доказ, Повелителю світу, – мовив спокійно, але цього разу слова пролунали насмішкувато. – Ти задоволений ним, а чи ще спробуємо щось, так само веселе?
– Живий... – вишепотів уражено Саїн-хан. – З прохромленим серцем... Таки безсмертний! О боги! Ваша милість безмежна... – Однак, будучи, як і всі монголи, украй забобонним, хан, про всяк випадок, склав пальці рук у фігуру, що проганяє злих духів. А до воскреслого чаклуна звернувся вже шанобливіше. – Скажи, о той, що звешся Газуком, ти людина чи дух? А може, кровожерний мангус?
Хан говорив спокійно, але краплини поту, що виступили на скронях, виказували, ціною якого напруження дається йому той спокій.
– Наші шамани теж багато знають, але вмерти й ожити ще не зумів жоден... Бог, якому ти служиш, повинен бути дуже прихильним до тебе. Сподіваюся, ми не розсердили його своєю непоштивістю? Адже ти сам захотів продемонструвати нам свою безсмертність.
– Не турбуйся, Повелителю, – уклонився шанобливо Газук. – Боги не розсердяться. Адже я служу самому Сульде. А Богові війни не звикати до вигляду крові. Тільки, якщо твоя ласка, дозволь присісти недостойному стояти у твоїй присутності. Повернення до життя забирає багато сил, а моє старе тіло вже й так має їх не надто багато...
Чаклун поводив себе так гречно і делікатно, що дуже скоро враження від надзвичайного дива згладилися у свідомості Бату-хана, і він якось мимохіть побачив перед собою розумного літнього чоловіка. Більше схожого на факіха* чи імама*, ніж на підступного джина, якими матері лякають маленьких неслухняних дітей у монгольських юртах.