– Так, мій пане.
– Тим більше шкода, – невдоволено покрутив головою сотник. – Пробували відшукати сліди інших мешканців?
– Сліди є, але в лісі швидко темніє, тож довелося припинити пошуки.
– Завтра продовжите, – потер руки сотник. – Без чоловіків усі вони стануть легкою здобиччю. І тоді кров шести воїнів виявиться пролитою недаремно.
– Так, мій пане.
– Іди, Кериме, – милостиво відпустив десятника Мухта. Від думки про те, що завтра він матиме змогу запопасти чергову здобич, у монгола поліпшився настрій. І він уже не помічав ні холодної ночі, ні чорноти лісу.
Сотник простягнувся горілиць, натягнув по саме підборіддя овечий кожух і спробував заснути. Але якийсь нестерпний сморід примусив його відкрити очі. Спершу Мухта Юсум нічого не второпав, відчуваючи на собі чийсь гарячий, нудотний подих. І лише коли на губи капнула густа їдка слина, а гострі ікла зімкнулися на його обличчі, монгол усе збагнув.
«Мангус урусів!» – хотів крикнути він, але лише тихо забулькотів, а його хрипи злилися в одне з огидним хрускотом черепа в щелепах звіра...
– Як? Що це? – аж підстрибнула Морена. – Хто з наших слуг осмілився напасти на нашого ж союзника?
Чародійське дзеркало ввічливо мовчало.
– Нічого не розумію? – Богиня роздратовано пересмикнула плечима.
– Ось і друга причина, щоб зазирнути у Книгу, – спокійно відказав Велес. – Хоча я б не надто тим переймався. Подумаєш, перекидень з’їв монгола. Може, він прийшов на своє постійне місце полювання, а в селищі окрім ординців нікого немає. От і розлютився бідолаха. Та й не вертатися голодному.
– Може, й так, але покарати однаково треба. Щоб іншого разу знав.
– Твоя воля, – байдуже погодився Велес. – Тоді – до роботи.
Цього разу роздратована Морена не стала огинатися і зволікати. Вона мовчки відімкнула Книгу, поклала руки на льодянисту поверхню і приготувалася.
Вітаю! Назвіть пароль допуску. – висвітило віко.
– Та гаркни на неї, що ти панькаєшся, – утрутився Велес, якого вибрики Книги завше виводили з рівноваги.
– Ану, без фокусів! – спробувала прикрикнути непевно Морена.
Користувач не ідентифікований. Прошу повторити код допуску.
– Знущаєшся?!
Поверхня внутрішньої стінки віка зробилася малиновою, і на ній з’явився золотистий напис.
Увага! Користувач не ідентифікований! Останнє попередження!
– Brevi manu*, – промовила Морена. – Щоб тобі добре було...
Ім’я користувача ідентифіковано. Морена. Допуск відкритий.
– Запитання перше. Ким був той перевертень, що напав на монгола?
Жодного перевертня. Звичайний вовк-самітник.
Морена перезирнулася з Велесом: не примарилося ж їм насправді? Але, відчуваючи усім тілом неприємний, дошкульний холод, не стала витрачати дорогоцінного часу на порожні розмови.
– Запитання друге. Чи поява Найди в замку перехилить шальки терезів на користь Єдиного?
Ні.
– Чи Богам Давнім допоможе похід Саїн-хана?
Ні.
– Навіть, якщо Саїн-хан осідлає Пегаса?
Кінь Перуна не буде переданий Батиєві.
– Як? Хто не допустить до цього, Найда?
Морена.
– Я?! Це неможливо! Чому?
Доля сильніша за свою Богиню.
Побачивши таку відповідь, Морена настільки розгубилася, що мало не відняла рук. Але Велес умить притис їх знову своїми долонями. І вже сам поставив наступне питання:
– Якщо Найда залишиться серед людей, це принесе нам якісь проблеми?
Можливо.
– Але чим він може нам загрожувати? Зупинить Батия?
Варіант перший. Сотня-друга відважних воїнів на чолі з посланцем Єдиного. Що страшніше для озброєного з ніг до голови воїна – ведмідь, кабан чи рій диких бджіл? Варіант другий...
– Ясно... – Морена з зусиллям вивільнилася, таки відірвала закоцюблі долоні від листа фольги і втомлено відкинулася на спинку фотеля. – Можеш не продовжувати. – А тоді додала, звертаючись до Велеса: – Схоже, тут і роздумувати нічого. У моєму замку Найда принаймні шкоди не наробить. Будемо приманювати...
– Скажи краще, що самій хочеться ближче на такого легіня глянути, – розсміявся Велес.
– Мокрий все про дощ, – хмикнула Морена і закопилила губу. Ну чисто, як пихата бояриня, котру насмілилися запідозрити у симпатії до молодого, привабливого пастуха чи конюха.
Розділ дев’ятий