– Слухай, Митрію, – ще притримав Найда гнома, що вже хотів шмигнути у трави. – А кого ж ми тоді поховали? Кого оплакували?
– То пусте, – махнув рукою чоловічок. – Фантом, лялька... Не бери в голову.
– Ну, а як же ж все-таки вони її..., – почав було ще парубок.
– Синку! – аж скинувся домовик. – Я ж битий час тобі товмачу, з ким дочиніння маєш! То ж Богиня! Богиня! Второпав?
– Звісно, – процідив крізь зуби Найда. І рушив назустріч Юхимові.
Коваль чекав його весь напружений, зібраний, готовий до бійки, хоч на обличчі мав криво почеплену посмішку.
– Чого тобі? – похмуро озвався першим Найда.
– Кажу ж: поговорити треба, – вичавив з себе Юхим, і посмішка перехилилася ще більше.
– То балакай...
Найда був готовий вислухати Юхима в будь-якому випадку, але показувати це не поспішав. Коваль, дарма що трішки дурнуватий на вигляд, як це часто трапляється з великими і вайлуватими чоловіками, був розумним і міг би щось запідозрити, якби його найлютіший ворог (Найда) ні сіло, ні впало раптом перетворився мало не на приятеля. Між ними стояла смерть Руженки.
Юхим трохи пом’явся з ноги на ногу і нерішуче запропонував:
– Мо’, в корчму зайдемо?
– Ф’ють! – присвиснув Найда. – З якого б це дива я мав з тобою по корчмах ходити? – Найда так увійшов в роль, що навіть сплюнув на землю між собою і Юхимом.
Образа була важкою. Коваль побуряковів, а кулаки стиснув так, що аж побіліли суглоби. Але пересилив себе.
– Думаєш, я не знаю, що ти з Руженкою сотворив? То ж через твої чари, через вовчу шкуру, якою ти її нагородив, вона у вир скочила! – продовжував викрикати Найда.
– Не хочеш у корчму, – пустив повз вуха слова Найди Юхим, – то, може, до мене зайдем? Розмова важлива, повір... Я й сам тебе не надто люблю... Бо ж якби вона до тебе поночах не бігала, може, й не довелося б у Велеса помочі просити. Але тут таке заколотилося, що мусимо бодай на годинку замиритися... І побалакати...
– Ти й перед тим, як купував Руженку знав, що її серце мені належить, – не давав переконати себе Найда. – То ж і дивуватися не мав чого. Тим більше... – він уїдливо посміхнувся.
Такої наруги вже не стерпів би жоден чоловік. Не стерпів і Юхим. Зі швидкістю атакуючої змії метнувся вперед його кулак і з хряскотом впечатався парубкові в чоло. Надто впевнений у своїй безпеці, Найда не чекав удару і, змахнувши руками, беркецьнув у траву.
– Тримай за зубами свого язика, – прогарчав Юхим, – якщо не хочеш позбутися і того, і того... Заради Руженки я ладен балакати з тобою, гімнюху, але ображати не смій! Приб’ю... Не подивлюся, що дружинник. А там ще побачимо, хто князеві Данилу буде миліший – простий дружинник чи вправний зброяр?
Цей нежданний спалах люті привів до тями парубка, і він мовчки підвівся. Бійка зараз була зовсім ні до чого.Тим більше, що сам спровокував Юхима.
– Добре, – мовив спокійно. – Йдем до тебе... Там нам ніхто не перешкоджатиме. Якщо щось, то й ребра спокійно одне одному порахуємо. Але пити з тобою однак не буду...
– Велика втрата... – пробурчав, важко переводячи дух, Юхим, і вони посунули в місто.
Кузня Непийводи працювала і без господаря. Співали молотки об наковадла, бухали важенні молоти. Надсадно хекали ковальські міхи, і в лад з ними курно хукали закіптюжені димарі. Замурзані по очі, лискучі од поту люди чортами носилися по дворі. То нагріваючи на вогнищі залізні штаби, то гартуючи готові підкови, серпи, мечі чи ще щось. Це була – залізна кузня. А трохи осторонь, притискаючись одним боком до хати, стояла кузня «золота». Саме тут кувалося Юхимове багатство.
Батько його все життя не відходив від горнила. Ніхто на ціле Підгороддя краще від нього не підкував би коня. А зроблена старим коса чи сокира зазвичай переживала свого господаря і залишалася в спадок синові. І однаково, ніхто не назвав би Непийводенків заможними. Так, часом з квасом, а порою – з водою... І лише Юхим зумів виборсатися зі злиднів. Якимось дивом підкопив грошенят, заплатив вступне у чеканний цех, та й став кувати золоті та срібні прикраси. А за змайстрований власноруч панцир для молодого князя ще й окрему винагороду одержав.
Усе це вкупі з немалими грішми приносило йому чималий успіх у молодиць. Але вплівся у його життя Найда... Невідомо хто, невідомо звідки. Та саме через нього провинився Юхим перед Мореною, і почалися з того дня його муки... Аби не зробитися посміховиськом серед галицького жіноцтва, мусив удавати до нестями закоханого. Єдине, що приносило втіху, це те, що куплену ним Руженку любив його ворог. Серце Юхима аж співало на радощах, коли він йшов під вінець з чарівною дівчиною, а Найда в цей час, десь у верболозах, гриз од безсилої розпуки пальці і рвав на собі волосся. Парубок бо ж не знав, що за Юхимом Руженці безпечніше, ніж у монастирі. А потім була зрада і кара...