Чоловікам було за що ненавидіти одне одного, і вони й не крилися з цим.
Навіть тепер, сидячи навпроти за столом, пожиралися навзаєм палаючими очима, ледве стримуючись, аби не вчепитися одне одному в горло.
– Ну? – видихнув Найда. – Ось я тут... Кажи, чого кликав.
Юхим на якусь мить заплющив очі, викликаючи в уяві постать Морени, щоби заспокоїтися, і аж тоді обізвався.
– Йдеться про Руженку... – мовив повагом.
– Чого аж тепер, – сумно і якось навіть неохоче промовив Найда. – Раніше треба було...
– Мене слухай! – обірвав його Юхим. – Жива вона!
– Що?! – продовжуючи вдавати, зірвався на ноги Найда і вхопив коваля за сорочку на грудях. – Брешеш!!
Навіть якби Юхим щось підозрював, то цей, сповнений відчаю, вигук переконав його, що парубок нічого не відає. Він легко, навіть лагідно розтиснув його пальці і всадовив на лаву.
– Заспокойся... Пива вип’єш чи, може, меду?
– До біса пиво, до біса мед! – вигукував Найда. – Повтори, що ти сказав!
– Обов’язково... – Юхим все ж поставив на стіл, наготований заздалегідь дзбан з пивом. Хутко наповнив кухлі, і простягнув одного парубкові. – Все скажу і поясню... Але спершу ковтни, бо так можна гарячку якусь заробити... А ти мені живий і здоровий потрібен.
Перед очима Юхима вже вкотре постала Морена, у вухах знову залунав голос богині: »Приведеш до мене Найду, поверну те, що забрала. Ще й добавлю трохи, ха-ха... Як компенсацію за моральні збитки. Тільки ж дивись! Сплохуєш знову – пошкодуєш, що на світ народився!» І найстрашніше було в тому, що Юхим знав напевно: Морена не жартує, вчинить, як сказала. І жодні пояснення не зможуть її змилостивити.
Найда таки піддався на вмовляння і пригубив кухоль. А там і незчувся, як вихилив добру половину. Де й узялася така спрага?
Напився, відсунув кухля і впився очима в Юхима.
– Жива, кажу, Руженка, – озвався той. – Її Морена до себе забрала... В услужіння, зважаючи на вроду...
Найда здивовано звів брови.
– Що то ще за Морена?
– Богиня, – не менше здивувався Юхим. – Хіба не відаєш такої?
– Я вірую у Бога Єдиного, Отця Вседержителя, Сина Його Ісуса Христа і Пречисту Діву Марію, Матір Божу, – відказав становчо парубок. – Інших богів не знаю...
– Оце так? – аж сплеснув у долоні Юхим. – А як же ж батьківська віра? Перун, Велес?
– Батько мій теж у Святу Трійцю вірив. Перун же – біс, і Велес – теж...
Юхим лиш головою покрутив.
– Перун – біс?.. Ох, не хотів би я з таким бісом стрітися і свяченою водою від нього відбиватися... Слухай, так ти, може, й у вовкулаків не віриш?
– А чого б то я мав у них вірити, коли ще жодного на власні очі не бачив? – підіграв йому Найда, вже здогадуючись, чим ця розмова скінчиться.
– Ну, – засміявся Юхим. – Вовкулака не Перун, за цим затримки не буде, покажу. Але одна умова...
– Яка?
– Спершу ти мене вислухаєш, навіть якщо не повіриш. А тоді, як приведу до тебе вовкулаку, погодишся з тим, що й уся розповідь правдива. Згода?
Найда вдав, що замислюється, а за мить одказав поважно:
– Згода. Хоч я тебе і вбив би залюбки, брехуном назвати не можу. Розповідай, слухатиму...
Юхим задоволено потер руки.
– Руженка тепер в замку Богині Долі та Часу, Морени. Тіло її, прислуговуючи богині,продовжує жити, а душа спить. Визволити її з того сну може лиш той, кого вона кохає. Себто ти! Але ти не відаєш дороги у замок. Зате цю дорогу добре знаю я... Та мені її не розбудити... Можеш сміятися, але я теж люблю Руженку і не хочу, щоби вона залишилася в Морени назавше. Краще вже навіть так, як було: моя жона – а твоя коханка. Тим більше, що з тобою ми ще розберемося. Але тепер – один без одного не дамо ради. То як? Складемо спілку? Я відведу тебе до замку, а ти спробуєш розбудити нашу Руженку? Годиться?
Найда заперечливо похитав головою.
– Як? – аж запінився Юхим. – Не хочеш визволити свою дівчину? То виходить ти лиш так, бавився! А прийшлося до діла, то й в кущі?!
– Не так, – відказав спокійно Найда. – Просто, перш ніж щось відповідати тобі, хочу побачити вовкулаку...
– Ах, це... Ну, ну... – заусміхався Юхим і став хутко зривати з себе вбрання. – Тільки ти сьорбни ще пива. Аби не загикувався потім...
Найда, тамуючи дрож, що несподівано з’явився у всьому тілі, знову взяв кухоль.
Юхим тим часом роздягнувся цілком.
– Ну, дивись... – вимовив, криво усміхаючись, певно інакше й не вмів. А тоді перекинувся через голову і...