Та той, як виявилося, міцно спав.
– Гм! – хмикнув Митрій. – Але ж я його на власні очі бачив. А цар ангелів просто так не відвідує хворих...
Найда лиш з сумнівом похитав головою.
– Ах, так?! – розізлився не на жарт домовик. – Ну, дивись! – Він розгорнув шкіри, якими були вкутані ноги хворого і боляче ущипнув за одну. І тут сталося те, чого Найда не бачив уже більше року. Батько забурчав щось крізь сон, підібгав ноги під себе і повернувся на інший бік. Сльози радощів так і потекли з очей парубка. Гном теж шмигнув носом і обернувся до вікна.
– Спасибі тобі, Митрію, – розчулено прошепотів парубок.
– Ов-ва, а я тут до чого? Богу своєму дякуй... Та не надто спіши... Всі вони однакові. Хто й зна, яку ще службу муситимеш відслужити...
– Ет, байдуже, – відмахнувся Найда. – Тепер, хоч у пекло...
– Ну, у Морени веселіше буде, – скривився наче середа на п’ятницю домовик і раптом додав. – Знаєш що, поїду я з тобою!
– Ні, Митрію, ні, – несподівано серйозно відказав Найда. – Тобі зі мною ніяк не вільно. Юхим одразу щось запідозрить. Де ж це видано, аби домовик по світу валандався?
– Гм... – гмикнув непевно той.
– І ще, до Морени Юхим мене безпечно допровадить, бо такий у нього наказ. То ж у дорозі поміч мені не потрібна. А в замку Морена позбудеться тебе швидше, ніж ти долічиш до п’яти. Особливо, якщо ми прибудемо разом...
– Так, маєш слушність. Разом небезпечно... Ніяк не можна. Тут ти мене переконав. Ну, то й збирайся собі у дорогу, а я – не плутатимуся під ногами. Дам лише ще одну пораду: сходи до священника і висповідайся... Хто зна чим усе закінчиться.
Сказавши усе те, Митрій прощально махнув рукою і щез у мишачій норі, наче й не було його тут. І лиш неспокійно вовтузився на лежанці Опанас, нагадуючи про чудо, яке щойно відбулося у цій хатині...
Думаючи про Руженку і все інше, Найда поволі йшов темними вуличками ще сонного княжого міста. До світанку залишалося ще кілька годин, і лише незлобливе, для порядку, собаче валування супроводжувало його. У передранковій імлі ледь-ледь вгадувався берег Дністра, в основному закритий будівлями Підгороддя. А княжий дитинець – на горі, Луквою охоплений. Лише через міст з Підгороддя в сам Галич дорога. А міст на ланцюгах. Підняли – і стирчи аж до ранку над річкою...
Наче й не спав парубок цієї ночі, осмислюючи все почуте і побачене за вчорашній день, а стукіт десятника таки почув крізь сон. Втома взяла своє...
– Що трапилося, Петре? – поцікавився пошепки крізь віконце, аби не будити батьків.
– Воєвода з Києва прискакав, – так само пошепки відказав десятник. – Поквапся... Сам знаєш, Дмитрій жартувати не любить.
– Усю дружину скликає? – стурбувався Найда, розуміючи що княжий воєвода просто так не приїхав.
– Там довідаєшся, – відказав Петро і поспішив далі.
Не барився й Найда.
Біля воріт у княжий двір його перепинили вартові. Окликнули ще здалека, почувши кроки. Що то значить воєвода неподалік! А вчора?
Найда упізнав гукнувшого по голосу і озвався трохи насмішкувато:
– Не надривайся, Стецьку... Це я, Найда.
– А-а-а, – протягнув вартовий. – Куниця... Ой, братику, обірвеш ти певно зараз, як бідний у торбу...
– Чого б це? – злегка стривожився парубок, бо з Рудим Стецьком вони приятелювали і той не став би лякати його ні сіло, ні впало.
– Нічого не відомо, але скликає Дмитро лише найбільших урвіс з дружини. І не схоже, аби ви знадобилися йому, для бенкету.
– А ще що чути, Стецьку?
– От, хоч заприсягнуся, – перехрестився широко Рудий. – Окрім того, що вони заперлися з сотником удвох ще звечора, ніхто, нічого не відає. А тепер ратників скликають...
– І Одарка? – не йняв віри Найда.
– Хе, Одарка... Це чортиня може і вивідало щось... Але ж спробуй у неї щось випитати...
– Так, од неї й справді ніколи не знаєш чого сподіватися. То сама джебонить, хоч вуха затуляй, то набурмоситься, як миша на крупу, і тоді й слова не витягнеш, – погодився Найда і посунув у двір.
– Наказано йти у трапезну! – гукнув йому вслід Стецько.
– А ти казав, що невідаєш, чого кличуть, – усміхнувся Найда. – Таки, мабуть, сумно воєводі без мене мед дудлити.
– Тьху на тебе! – сплюнув спересердя Стецько і додав, звертаючись до свого товариша по варті. – Його, певно, чорти в пеклі на рожні над вогнем крутитимуть, а він казатиме, що лоскоче...
Роздумуючи над тим, що поява Дмитрія може перешкодити йому податися з Юхимом на пошуки Руженки, Найда увійшов у бічне крило замку і став повільно підійматися сходами на другий ярус. Та щойно він поставив ногу на сходинку, як з лівої галереї вихопилася стрімголов якась служниця, і зіштовхнувшись з ним, мало не збила з ніг.