Князь здійняв над головою відстовбурчений вказівний палець правої руки, загострюючи увагу козаків на сказаному: — Гармати Аслан–міста добути — от що для нас головне, хлопці!
— А якщо вогонь ці гармати знищить? — обережно запитав хтось.
— Ні, не знищить. Бусурмани до облоги приготувалися, усі гармати, які тільки є у фортеці, на стіни підняли. Я вже приблизно розповів, у яких місцях вони можуть бути розставлені. Тому якщо пощастить, як мінімум дюжину роздобудемо, а можливо, й більше.
Шибойголови згідно кивали.
— А ти впевнений, князю, що в нас усе вийде? — запитав Охрім, коли вони пробиралися назад під фортечні стіни на чолі шістьох спеціально відібраних молодців.
— А чого ж не вийде?! — здивувався Вишневецький. — Дуже навіть вийде, згадаєш моє слово!
— Та–а–а... вже якось усе занадто по–дурному задумано...
І, обережно покосившись на пана, козак докінчив:
— Ти вже вибачай моє лихе слово, князю, але це... якось...
— От у тім–то й річ! — посміхнувся Вишневецький. — По–дурному, кажеш? Воно не по–дурному, Охріме, зовсім не по–дурному, а просто несподівано. Татарва ж думає, що ми або на відкритий штурм Аслан–міста наважимося, або постоїмо собі та й підемо ні з чим, або якось потайки діяти станемо. Наприклад, підкопом... Ну що ж, вони хочуть підкопу? То ми їм підкоп і покажемо! Так що все у нас вийде, Охріме, не хвилюйся. А тепер...
Князь кивнув на невелику ямку, захищену з боку фортеці купою каміння, і скомандував:
— А тепер усі сюди! Лежати тут тихо до самої темряви, доки грабарі наші працювати не почнуть. А тоді вже, Охріме, дивись мені: ледь бусурмани хвірточку потаємну відчинять — усі бігом туди в порядку, визначеному мною, і кожен нехай робить йому призначене!..
Дійсно, усе вийшло точнісінько так само, як і пророкував Вишневецький. Почувши здійнятий грабарями шум, татари зрозуміли, що під покровом ночі козаки хочуть зробити підкоп і через нього або пробратися у фортецю, або підвести міну під стіну, висадити її й увірватися в Іслам–Кермен через пролам. Щоб ліквідувати загрозу, кримчаки здійснили вилазку через потаємну хвіртку в стіні — до речі, вона дійсно виявилася у вказаному князем місці.
Заледве це сталося, як Вишневецький, Охрім і шестеро молодців кинулися до потаємного проходу в стіні. Без зайвого шуму прирізали всіх татар, які чергували там... крім одного: цим кримчаком зайнявся особисто князь. Пильно дивлячись на бранця (при цьому козакам здалося, що очі Вишневецького палахкотять у майже повній нічній темряві лиховісним червоним вогнем, мов дві жаринки), князь прошепотів по–татарськи: «Відведи моїх людей до порохового складу, відведи зараз же». Тремтячий бусурманин мовчки скорився, Чайка, Ніздрюватий і Малігон пішли за ним.
Тепер Охрім, Капран, Хурделиця й Сироваренко на чолі з Вишневецьким прослизнули через хвіртку до фортеці. Притискаючись до стіни, дісталися воріт, розправилися з вартовими. Тут ззовні пролунав постріл: це Данило пальнув у повітря з пістоля холостим зарядом, сигналізуючи, що з нападниками на грабарів успішно покінчено. Князь із чотирма помічниками розчахнув ворота.
Безмовними тінями у фортецю увірвалися козаки, які заходилися розкидати попід стіни внутрішніх будівель і підпалювати невеличкі порохові заряди. Не минуло й хвилини, як у різних місцях затріщало, потім затанцювали язики полум’я, повалив дим. А ще хвилин через п’ять прогримів жахливий гуркіт, від якого земля під ногами здригнулася: це Чайка, Ніздрюватий і Малігон підірвали порохові запаси фортеці...
Що тут почалося — не описати ніякими словами! Татари взагалі не зрозуміли, що відбувається. Вартові, які чергували на стінах, із дедалі зростаючим жахом бачили, як усередині фортеці тут і там спалахують вогні пожеж. Напівсонні воїни, що прокинулися від безладного гуркоту, повискакували з підпалених будівель назовні, але тут потрапили в суцільне море вогню, що стрімко ширилося немовби саме по собі.
При цьому фортечні ворота виявилися розчахнутими навстіж, біля них валялися зарізані вартові. Час від часу то тут, то там з моторошним передсмертним зойком падав черговий татарський воїн, убитий невидимою рукою, або мовчки котилася в куряву відрубана голова.
Але де ж козаки, де ці підлі розбійники?!