Саме про цю обіцянку і згадав Менглі, ще перед початком переправи через Дніпро повною мірою оцінивши труднощі майбутньої кампанії. А згадавши, негайно відрядив до польського короля посланця, наказавши останньому не вертатися без обіцяної допомоги. Однак із часу закінчення переправи минуло більше трьох тижнів безцільного сидіння під жалюгідними земляними стінами, перш ніж змучений гонець привіз мурзі довгоочікувану допомогу — особистий наказ Його королівської величності Сигізмунда ІІ Августа непокірливому князеві Вишневецькому здатися на милість обложників з усіма козаками й челядниками. Передавши обложеним через парламентера такий прекрасний наказ, мурза запитав наостанок:
— Ну то що, здаєтеся?
— Ми подумаємо до завтра, — пообіцяли козаки. І знов замкнулися у своїй фортеці з жалюгідними земляними стінами.
Втім, що ці розбійники можуть вдіяти, якщо здатися їм наказав сам король — їхній володар?! Анічогісінько... Залишалося чекати.
Сьогоднішнім ранком, на двадцять четвертий день облоги, парламентер знову підійшов до фортеці й запитав, чи надумали нарешті обложені здаватися, чи їм хочеться прогнівити самого короля Сигізмунда?! Після чого на фортечний вал піднявся козак і метнув спис високо у небо, а коли той встромився вертикально в землю майже біля ніг парламентера, що вчасно відскочив, — крикнув задиркувато:
— Коли тінь від цього списа з довгої перетвориться на коротку, ви одержите належну відповідь від самого нашого очільника — від ясновельможного князя Дмитра Івановича Вишневецького!
Сказав — і зник, наче й не було його... Що ж, довелося очікувати полудня. У призначену ж годину вже не простий парламентер, а особисто мурза Менглі встав попід земляною стіною клятого замку й гучно крикнув:
— Ну що, князю, здаєшся?!
Як і було обіцяно, одразу ж після цих слів на земляний вал вийшов ставний чоловік, судячи з багатого одягу — той самий клятий упертюх Дмитро Вишневецький. Широко розставивши ноги, він підкрутив довгі козацькі вуса, потім закинув голову (від чого його довгий чуб звісився назад), розвів у боки руки й прокричав якусь нісенітницю:
— Так, ми змушені здатися, тому що король так наказав нам, але ніколи козаки не здадуться на милість бусурманам клятим!.. ні тепер, ані після цього сумного дня!..
— Я не чіпатиму тебе, князю! — пообіцяв завбачливий мурза й додав: — І навіть проводжу звідси з почестями. А от людиськ твоїх, що насмілилися дати відсіч...
Вишневецький не змінив пози, лише на мить опустив голову, спідлоба глянув на мурзу й мовив загрозливо:
— А от за те, що ти, нечестивий пес, насмілився перервати мене, я покараю тебе негайно, звівши з неба вогонь на все твоє воїнство.
І знову закинувши голову, клятий упертюх різко скинув руки до неба й заревів люто, щосили:
— Вогонь небесний, зійди від Бога Живого на плем’я нечестиве татарське й попали його!!!
Ніхто не встиг нічого зметикувати, коли просто зі здійнятих до неба рук Вишневецького вдарили вгору стовпи полум’я, з моторошним, запаморочливо тихим шелестом зігнулися крутими дугами й понеслися до землі. Наступної ж миті дві смоляні бомби гепнулися в саму середину обложуючого війська, спричинивши в його лавах справжню паніку. Завищавши від жаху, немов нечисті свині, хвацькі кримчаки, турки й молдовани кинулися врозтіч. Ті, хто перебував надто близько до крутого обриву, попадали туди й або розбилися об прибережні скелі, або потонули в глибоких вирах. Інші безглуздо метушилися, шукаючи, як би врятуватися від небесного вогню. Ті, кого забризкала палаюча смола, качалися по землі в надії загасити пекельне полум’я.
За метушнею ніхто не помітив, як Вишневецький випрямився, прискіпливо оглянув прилягаючу до стіни територію, зробив ледь помітний знак здійнятими до неба руками. За цим сигналом очільника козаки зарядили дві метальні машини, що стояли посеред фортечного двору, новими смоляними бомбами, підпалили їх, дали новий залп, знов зарядили машини і знову вистрілили...
Обстріл тривав, доки ноги у смертельно переляканих бусурманів не підкосилися від жаху і всі вони не попадали ниць, палко благаючи Великого Аллаха у будь–який спосіб позбавити їх підступів клятого князя. Цілком задоволений побаченим, Вишневецький подав новий знак. Козаки негайно підпалили машини й невитрачені бомби, озброївшись мотузками й порожніми очеретинами, піднялися на стіни. Щоб вивезені з Іслам–Кермена гармати не дісталися обложникам, їх скинули в заповнений водою фортечний рівчак.