Зробивши все це, обложені за допомогою мотузок спритно спустилися по земляних стінах і, намагаючись триматися подалі від розпластаних на землі ворогів, що досі молилися, кинулися до обриву. Зістрибнути із кручі вниз і пропливти до берега під водою, дихаючи через порожню очеретину, було непросто, але тільки не для тренованих воїнів, що спеціально навчалися цих хитрощів!
Останніми спорожнілу фортецю полишили сам Дмитро Вишневецький і вірний Охрім. Перед цим вони підклали під кілька мотузок, залишених козаками, невеликі мішечки з порохом і дуже обережно розклали на поставлених поруч цурочках тліючі жаринки з таким розрахунком, щоб, коли потягнути за мотузку, мудрована конструкція напевно перекинулася б на найближчий заряд...
— Ну, і як же ви потрапили в шайтан–фортецю?! — нетерпляче запитала Роксолана, коли їй набридло вислуховувати плутані пояснення Менглі щодо небесного вогню.
— Коли Великий Аллах почув наші молитви, — з достоїнством мовив мурза, — ми наважилися підняти наші обличчя від землі й побачили, що князя більше немає на стіні, зате в його клятій шайтан–фортеці палахкотить пожежа. Окрім того, із земляних стін звисали міцні мотузки, немовби спеціально приготовлені для того, щоб наші славетні воїни перелізли по них через стіни усередину. Підбадьорені побаченим, не слухаючи моїх закликів до обачності...
При цих словах мурза ніяково замовк, однак султанша знаком наказала йому продовжувати.
— Отже, хасекі, не послухавшись моїх закликів до обачності, багато хоробрих воїнів кинулися до мотузок і спробували скористатися ними для негайного штурму, щоб покарати клятих розбійників. Однак тут мотузки почали вибухати...
— Що таке?! — здивувалася Хуррем.
— Вартувало смикнути за мотузку, як на верхівці стіни лунав вибух, і мотузка лопалася. «Це пастки, як ви не розумієте?!» — закричав я. Цього разу неслухи почули мої попередження і залишили спроби піднятися по мотузках на стіни. Більш того, з обережності я в той день вирішив більше не намагатися штурмувати шайтан–фортецю, чим, безсумнівно, зберіг життя безлічі хоробрих воїнів. І тільки ранком...
— Тобто, ти хочеш сказати, що ви просто просиділи там аж до наступного ранку?! — обурено вигукнула султанша.
— З обережності, о хасекі, з найчистішої обережності! І лише переконавшись, що фортеця виглядає мертвою, а пожежа в ній майже повністю вщухла, ми виламали ворота й увірвалися всередину.
— І що ж там знайшли?..
— А нічого не знайшли, хасекі! Анічогісінько!..
— Тобто як нічого?!
— У тім–то й річ, що й сам урус–шайтан, і його кляті козарлюги випарувалися з фортеці бозна–куди, зникли безвісти — от!
— А захоплені торік гармати?..
— Гармат також ніде не було.
— А що ж там горіло?
— Усе, що могло горіти, було спалено небесним вогнем, о хасекі!
— Але ж ти стверджуєш, що князь звів небесний вогонь на вас?..
— Цілком вірно.
— А як же все згоріло усередині, у самій фортеці?
Мурза лише руками розвів. Зрозумівши, що нічого путящого від цього дурня більше не домогтися, Роксолана жестом наказала йому забиратися геть. Лише переконавшись, що ніхто її не бачить, султанша заричала, немов поранена левиця, і в розпачі схопилася за голову, пронизану нестерпним болем.
О Великий Аллах, до чого дурний цей мурза! І чому його неодмінно потрібно було залишити в живих?! Прибити б його до землі тим самим «небесним вогнем», зведеним на так зване доблесне воїнство пройдисвітом Вишневецьким!..
Випарувалися з фортеці, зникли бозна–куди... Але ж як?! Найостаннішому ідіотові має бути зрозуміло, що влаштувавши якийсь вогненний фокус, козаки спочатку до напівсмерті перелякали обложників, а потім спустилися зі стін по мотузках. Щоправда, незрозуміло, куди вони поділися опісля?.. Напевно перепливли через Дніпро! От тільки чому кримчаки їх не помітили?! І куди поділися гармати?! Якщо ріку можна подолати вплав, то з гарматами... Та з такою вагою вони би просто потонули!..
Але, тим часом, козаки й не думали горіти або тонути — судячи хоча б із того, що за кілька днів їхній загін зненацька атакував рештки збірного війська, що поверталося додому після руйнування замку на Малій Хортиці.
Зриті вщент земляні стіни, спалені дубові колоди — от, власне, і весь підсумок цього дурнуватого походу. Та ще безліч воїнів, потоплих під час тривалої переправи під обстрілом, а також убитих, поранених і обгорілих в «небесному вогні»...