— Що ж, як бачиш, правосуддя відбулося, негідник покараний по заслузі. Тепер можеш повернутися на свою половину, а я займуся розглядом інших невідкладних справ, — мовив ласкаво володар правовірних, звертаючись до хасекі.
Роксолану, яка не збиралася затримуватись у дивані понад необхідний час, двічі просити не довелося. З кам’яним обличчям хасекі полишила диван й пройшла до себе, нічим не видаючи своїх почуттів. І лише опинившись у своїх покоях, упала на пишні подушки, посміхнулася й задоволено замуркотіла, немов стара кішка, що витягнула із сирого курного підвалу на нагрітий весняним сонечком ґанок величезного пацюка, тільки–но пійманого й завбачливо придушеного.
Ну що ж, отрута діє саме так, як описував медик королеви Бони! Султанша поринула у спогади...
Це сталося років десять тому, коли вона вирішила налагодити стосунки з Польщею й передала з послом листа королеві Сигізмунду II Августу. Відповідь прийшла незабаром, причому не від Його величності, а від прекрасної Барбари Радзивілл... Так зав’язалося листування османської султанші й польської королеви. В одному з останніх листів Барбара повідала Роксолані страшну таємницю: мовляв, злий геній польського двору — королева Бона замовила своєму придворному медику вбивчий засіб, названий нею «білим безумством». Для кого виготовили зілля, Барбара не знала, але справедливо побоюючись за життя як Сигізмунда, так і своє власне, заплатила медикові чималу суму, після чого одержала від ескулапа по три флакони як самого засобу, так і протиотрути від нього.
Роксолана жваво зацікавилася новою отрутою й попросила королеву надіслати їй у подарунок дві пари флаконів: мовляв, у правителя Османської імперії і його ненаглядної султанші ворогів вистачає, а тепер під рукою буде одразу й отрута, і готова протиотрута... Барбара пообіцяла вислати новинку, але слова не дотримала, бо померла у травні 1551 року. Через кілька років, передивляючись листування покійної дружини, польський король побачив лист султанші. Щоб підтримати чесне ім’я покійної дружини, Сигізмунд попросив придворного медика своєї матері знову виготовити «біле безумство», а потім відправив жаданий подарунок султанші.
Засіб належав до отрут уповільненої дії. Його вплив на організм позначався не одразу, а лише за деякий час, причому в кожному конкретному випадку реакція була непередбачуваною. «Біле безумство» являло собою безбарвну, ароматну, дещо солодкувату рідину, що не вбивала того, хто випив її, але поступово зводила з розуму. Протиотрута додавалася до отрути аж ніяк не дарма: людина непосвячена виготовити її самостійно практично не могла.
Випробувати отриману від Сигізмунда отруту султанша вирішила на чорношкірому євнуху Мансурі, який свого часу разом з Лейлою вбив її ненаглядну подружку Марисеньку. Сказано — зроблено! Під дією першої дози отрути, підлитої в чашу із шербетом, Мансур спочатку став надзвичайно покладливим і слухняним, потім у нього зненацька різко опухли руки й ноги, мабуть, удень і вночі заподіюючи євнухові нестерпного болю. Роксолана дала йому протиотруту — опухлості настільки ж швидко зникли, стан покращився. Хоча після цього Мансур зробився тривожним і підозріливим.
Тоді Хуррем напоїла його отруєним шербетом вдруге, тепер збільшивши дозу отрути втроє. Хвороба розігралася ще гірше, євнух розпухнув настільки, що перетворився на майже безформну чорну брилу, на яку лячно було дивитися. На додачу до всього, тепер Мансур зробився надзвичайно забудькуватим, а потім взагалі втратив пам’ять... Зрештою, його опанувала неймовірна для євнуха агресія: він напав на Хасіму — одну зі служниць Роксолани, зірвав з волаючої дівчини одяг і спробував зґвалтувати... от тільки ЧИМ???
Одне було зрозуміло: нещасний геть збожеволів! Тому вирок Сулеймана Кануні щодо нього був справедливим і милосердним: Мансур помер миттєво. То була справедлива відплата: Роксолана виконала давню обіцянку помститися за смерть подруги... а заразом випробувала «біле безумство». Що ж, тепер тримайся, спадкоємцю проклятого роду Вишневецьких!..
Про справжню причину глибоко прихованої ненависті, що відчувала Роксолана до князя, стороннім знати не варто. Але вона–то знала!.. А тому, переконавшись, що ніхто її не бачить (навіть найвідданіші челядники), хасекі міцно стиснула в руках кам’яний флакон і тихо прошипіла по–русинськи крізь зціплені зуби:
— Проклинаю князя Вишневецького, проклинаю Дмитра, сина невірного чоловіка Івана й негідної дружини Анастасії!.. Проклинаю найстрашнішим прокляттям матері, що втратилася ненаглядного первістка!.. Проклинаю прокляттям дочки, що втратилася батька й улюблену тіточку, яка віддала вихованню племінниці все своє життя!.. Проклинаю прокляттям закоханої дівиці, узятої Іваном, сином Михайла за законну дружину перед Богом і людьми, потім зрадницьки відкинуту, віддану ворогам на наругу й розтерзання!.. Нехай же на твою голову, князю Дмитре, сину Івана й Анастасії, впадуть нечестиві діяння батька твого, котрий вирішив єдиним махом позбутися усіх нас!.. І будемо ми всі — і я жива, і вони мертві, — відомщені похмурим божевіллям, що опанує тебе!.. А також нехай стане помстою за нас тобі й роду твоєму нечестивому наступна твоя смерть люта, передчасна!.. Будь же проклятий ти, князю Дмитре, навіки і на цім світі, й на тім!..