— Старий я вже для походів... — мовив князь і додав тихо: — І нездоровий до того ж.
— Але я очікував, що моя пропозиція тебе зацікавить...
— Навряд чи, пане Альбрехт, навряд чи.
Тут пишногруда дівиця принесла випивку й їжу, Альбрехт підняв свій кухоль, вимовив тост:
— За нас!
Жадібно сьорбнув і проголосив новий тост:
— За наші славетні перемоги!..
Поки вони їли, дівиця принесла два нових кухлі вина замість спорожнілих. Попри це, голова Вишневецького залишалася ясною, він розумів кожне слово, вимовлене Ляським.
— Князю, а ти все–таки погоджуйся на похід, а?..
— Хоча ти мені досить симпатичний, пане Альбрехт, але я сказав твердо: ні! Повторюю вкотре: я вже літній і до того ж занедужав незрозуміло чим...
— Але я тобі ще не все розповів, князю!
— Он як?! — здивувався Дмитро Іванович. — Що ж ти приховав від мене, дозволь поцікавитися?
— Розмову з Радзивіллом Чорним.
— Про що ж була та розмова?..
— Е–е–е, стривай, князю, стривай!..
Ляський наказав принести нову порцію смаженого м’яса, а тоді мовив:
— Радзивілл Чорний запропонував мені піти походом на Молдавію.
— Заманливо, дуже заманливо! — посміхнувся Вишневецький. — Ну, то йди собі, щасливої дороги!
— Е–е–е, ні, князю! Тільки з тобою!
— А я тобі навіщо?! Ти ж такий молодий і хоробрий...
— Е–е–е, ні, Дмитре Івановичу, ти — жива легенда, чутками про тебе земля повниться, слава твоя поперед тебе біжить.
— Ну що ж, пане Альбрехт, іди в Молдавію сам і зароби таку ж славу, якою поголос укрив мене!
Дмитро Іванович підхопив свій кухоль, підняв його над головою, мовив голосно:
— За нев’янучу славу пана Альбрехта Ляського! — і випив.
Співрозмовник теж схопився за кухоль, але зненацька перемінився в обличчі, немовби побачив просто перед собою примару, підхопився, перекинувши свій табурет, і щодуху дременув на вулицю.
«Он як буває: я п’ю, а зле іншому», — подумав Дмитро Іванович, відрізаючи собі величезний шмат запашного смаженого м’яса.
Тут до нього за стіл і підсів довговолосий смаглявий незнайомець у плащі з каптуром, який без зайвих церемоній поцікавився:
— Високошляхетний князь Вишневецький, якщо не помиляюся?..
— Він самий, — мовив Дмитро Іванович не надто люб’язно.
— Якщо вам не хочеться розмовляти з нахабним незнайомцем, я зрозумію, — примирливо мовив довговолосий.
Князь подумав, що навряд чи варто проганяти з–за столу людину тільки тому, що не знаєш його ім’я, тож мовив доволі м’яко:
— Гаразд, поговоримо, чого вже там! Сьогодні я нездужав, тому зараз, зізнаюся чесно, радий побалакати з ким завгодно.
— От і добре, — кивнув смаглявий і сказав те, чого Вишневецький ніяк не очікував: — Щиро раджу, князю: не впусти свого шансу в Молдавії!
— Що–о–о?..
Звузивши очі, Дмитро Іванович придивився до довговолосого уважніше. Звідки він знає, про що була розмова з Ляським, який утік на двір?!
— Пан Альбрехт настільки голосно просторікував, що сидячи за сусіднім столом, я не міг не почути його полум’яних промов і тостів, — немовби відповідаючи на думки Вишневецького, пояснив незнайомець. — До речі, я б теж з радістю промочив горло...
На його знак пишногруда дівиця принесла два нових кухлі вина.
— Хочу повторити найперший тост пана Альбрехта й випити за вашу майбутню славетну перемогу в Молдавії, — мовив незнайомець. Вони чокнулися кухлями, випили.
«Цього разу вино просто відмінне! Таке ароматне!..» — відзначив про себе Дмитро Іванович.
Тим часом смаглявий мовив:
— Між іншим, князю, ти цілком міг би сам зайняти молдавський трон, а не допомагати одній із протиборствуючих сторін. Бояри, які збунтувалися, рано чи пізно скинуть Деспота Воде. Хто стане наступним молдавським господарем?! Подумай над цим...
Ковтнувши ще надзвичайно запашного вина, Вишневецький зненацька подумав: справді, чом би й ні?.. Якби вдалося зробитися молдавським господарем, у його розпорядженні опинилась би вся тамтешня скарбниця! Тоді в нього нарешті знайшлися б кошти на реалізацію найсміливіших планів — як–от будівництво на Малій Хортиці вже не земляного, а сучасного кам’яного замку з гарматами... ну, і всіх подібних задумів!
— Причому врахуй, що на молдавський трон у тебе є всі права, — тим часом продовжував переконувати його довговолосий. — По материнській лінії ти ж споріднений з албанським родом Скандербега, із сербським князівським родом Якшичів і з молдавським правителем Стефаном Великим. То за чим затримка?! А як станеш молдавським господарем — одразу ж виведеш свої землі з турецького підданства! Уяви тільки, як зростуть твої статки, якщо скинеш гніт Османської імперії та припиниш погану традицію, започатковану господарем Лепушняну, — виплату данини туркам...