Та що ж це таке?!
Тепер іще виразніше зі стіни долинув демонічний регіт Вишневецького, перемежований вишуканими прокльонами на адресу Великого Аллаха і всіх правовірних, а з боку моря лунало ляскання бича наглядача, який втихомирював галерників, що веселилися дедалі більше.
— Урус–шайтан, кажеш?..
Роксолана обвела служників настільки дивним поглядом, що всі вони мимоволі зіщулилися й затремтіли, миттєво згадавши, що й саму дружину володаря правовірних позаочі також називають виплодком пекла. Справді, по всьому виходило, що от зараз і тут, біля стін турецької фортеці на чорноморському узбережжі зіштовхнулися два демони, породжені у загадковому заморському краї. Звідти Османська імперія черпала незліченну кількість витривалих рабів і галерників, звідти ж работоргівці привозили чарівних наложниць для втіх вищої знаті. Все це так... але от зрозуміти й остаточно скорити загадкові заморські землі дотепер чомусь не вдавалося — хоча, здавалося б, уся правда ісламу, вся сила Великого Аллаха й пророка його Мухаммеда, всі досягнення цивілізації й витонченої арабської культури були на боці османів!..
І от зараз і тут, під стінами невеличкої турецької фортеці на березі Чорного моря зійшлися два шайтани, породжені тією загадковою землею. Цікаво, чим закінчиться їхнє протистояння?! Хто з них візьме гору: шайтан–воїн чи шайтан у спідниці?!
Прочитавши це німе питання на обличчях переляканих служників, Роксолана розреготалася голосно, від душі (чим остаточно увігнала присутніх у безодню смертельного божевілля), далі відв’язала від паска невеличкий оксамитовий мішечок, кинула його до ніг невдалих лучників і мовила гидливо:
— От, візьміть — це напевно допоможе вам здолати шайтана!
Лучники розгублено дивилися то на свою пані, то на кинутий мішечок, так і не наважуючись доторкнутися до нього. Довелося підстьобнути їх коротким вигуком:
— Ну?!
Тільки тоді солдати наважилися дізнатися, що ж там є — і знайшли кілька срібних наконечників для стріл!!! Після чого як по команді підняли здивовані очі на Роксолану.
Оце та–а–ак! Оце далекоглядність!.. По всьому ж бо виходить, що Хуррем заздалегідь знала про те, що скинення на вмуровані у фортечну стіну гаки не вб’є клятого розбійника, що стріли лучників не заподіють йому найменшої шкоди, інакше не віддавала б таємного наказу виготовити срібні наконечники стріл! Але ж робити це потрібно було саме заздалегідь... тобто передбачивши розвиток подій!..
То, може, султанша взагалі вгадала все це задовго до моменту винесення вироку... і навіть до самого суду?! Але як таке можливо... якщо тільки хасекі не є таким же самим демонічним створінням, як і страчуваний розбійник!!! Але хто ж тоді із них двох шайтан?! Чи обоє вони варті одне одного?..
Як би там не було, лучники замінили звичайні наконечники стріл срібними, не проронивши ані слова: усе це було вище їхнього розуміння — що тут скажеш?! Однак ледь ці приготування були закінчені, як Роксолана віддала новий наказ:
— А тепер марш за мною.
І пішла до входу в фортецю. Цікаво, що іще задумала хасекі?!
Втім, ніхто не наважився розпитувати її. Лучники просто підкорилися. Тим часом, задум султанші виявився доволі простим. Роксолана привела воїнів на верхівку вежі, звідки чотири дні тому бранців скинули на гаки, і, різко мотнувши головою, наказала:
— Підійдіть до краю стіни й стріляйте звідти!
Справді, простіше не придумаєш: набагато легше розстріляти страчуваного в упор, бо тут уже ніякий вітер стрілу не знесе. Підбадьорені спритністю султанші, лучники рушили вперед, до краю стіни... як раптом зупинилися через різкий рвучкий вітер: тепер він дув у спину солдатам, немовби намагаючись зіштовхнути їх у безодню, наїжачену залізними гаками!!!
— Ну, що ж ви зволікаєте, жалюгідні боягузи?! — прикрикнула Роксолана на розгублених лучників.
— О хасекі, ми боїмося підійти до краю стіни занадто близько, тому що...
— Боїтеся?! Що за дурниці?!
Обдарувавши переляканих солдатів убивчо–презирливим поглядом, Роксолана сама попрямувала до краю стіни. Вітер просто сказився, її розкішна сукня напнулася, немов корабельне вітрило. Наступної ж миті багатий головний убір султанші зірвало й віднесло у бік моря, так що ретельно приховане під ним яскраво–руде волосся під поривами вітру розтріпалося і здійнялося вгору. Здалеку складалося таке враження, нібито гігантський смолоскип спалахнув на чолі правительки й охопив усе її тіло...
Лучники остовпіли: хасекі зайнялася під впливом чаклунських чарів урус–шайтана!.. З дикими лементами смертельно перелякані солдати кинулися врозтіч. Звідки їм було знати, що Хуррем від народження мала розкішне волосся вогненно–рудого кольору?!