Втім, перелякалися не тільки солдати: знизу долинули розпачливі схлипування челядників, що також поринули в повне сум’яття. Судячи з усього, картина вийшла таки демонічною.
— Назад, боягузи!!!
Вчасно зрозумівши, у чім річ, Роксолана підняла поділ верхньої спідниці, прикрила ним голову й обличчя і вже стояла у звичному для всіх непроникно–чорному вигляді. Щоб її не знесло рвучким вітром, султанша щосили вчепилася за кам’яний зубець фортечної стіни, зробила кілька кроків і глянула вниз — туди, у прірву, де висів Вишневецький, зачепившись ребром за гак.
Їхні погляди схрестилися.
Обривок чергової лайки на адресу клятих мучителів і їхнього жалюгідного Аллаха застиг на губах страчуваного. Тепер говорили самі лише очі, обмін думками не був чутний нікому в світі, проте обоє вони чітко знали, про що думає кожен:
«О–о–о, хасекі власною персоною!..»
«Так, князю, це я прийшла подивитись на твою смерть».
«Але ж я не вмер!..»
«Зараз помреш, оскільки за справу взялася я сама».
«То це ти бажала моєї смерті?!»
«Я — хто ж іще!..»
«Ти домоглася від султана цього вироку?!»
«Я домоглася. Я — і ніхто інший!»
«Але чому?..»
«Ти не зрозумієш, князю!»
«Чому саме ти?! Адже твоя батьківщина...»
«Тобі не зрозуміти моїх почуттів! Хто не жив моїм життям, тому не осягнути, нізащо не осягнути, що рухало мною...»
«А я бажаю знати!!!»
«Ні–ні, ти помреш зараз же, так і не довідавшись усієї правди — обіцяю!»
«І все–таки?..»
«Просто помри, князю!»
Вітер улігся миттєво, немовби під впливом чар. Криво посміхнувшись в обличчя приреченому, Роксолана обернулася до розгублених лучників і суворо крикнула їм:
— Агов, роззяви! Стріляйте зараз же, не баріться!!!
Двічі повторювати не довелося: скориставшись затишком примхливої погоди, солдати кинулися до краю стіни, прицілилися, випустили стріли зі срібними наконечниками — і ніхто з них цього разу не промахнувся! Вишневецький моторошно скрикнув, весь зігнувся і схопився здоровою лівою рукою за праву ключицю, у яку встромилася стріла зі срібним наконечником.
— Стріляйте ще! Добийте його напевно!..
Підбадьорені успіхом, лучники випустили нову порцію стріл, потім ще одну, ще — і так доти, доки не витратили весь запас. Утиканий стрілами, князь безвільно обвис, відкинувшись назад. Втім, очі його так і не заплющилися, тому, навіть будучи мертвим, він продовжував пильно розглядати султаншу.
Тоді знизу, від підмурку фортечної стіни долинули захоплені переможні вигуки, з моря ж долетів слабкий розчарований стогін галерників, які також спостерігали за болісною смертю колишнього очільника.
— Зняти це падло з гака й підняти сюди негайно! — розпорядилася Роксолана, задкуючи від краю фортечної стіни на нетвердих ногах. Тільки тепер вона відчула, скільки сил витрачено за всі ці роки на настільки витончену помсту. Але ж вийшло!!! Вийшло просто прекрасно, причепитися нема до чого!..
І от біля її ніг лежить мертве тіло Дмитра Вишневецького — старшого сина князя Івана Вишневецького, якому вона колись дозволила зірвати ніжну квітку її першого, ще дівочого кохання і який потім підло зрадив усе те, що було між ними.
Так, він одружився з жінкою, яку звали так само, як і її саму, — Анастасією! Так, свого первістка від тієї, іншої Анастасії високошляхетний князь назвав тим же ім’ям, що і їхнього первістка... Все це так.
Але ж правда й те, що Іван Вишневецький підло зрадив те давнє кохання!!! Саме його люди вчинили нічний напад на Рогатин, щоб від нібито татарських рук загинули всі — вона сама, їхній малюк Дмитрик, найдобріша тіточка Марта, батько Гаврило Лісовський... Чорну справу мав довершити вогонь пожежі.
І от настала пора помсти, й відтепер вона вже більше не розглядатиме черкеський кинджальчик, що нагадує про давнє зрадництво! Зі своїми ворогами їй завжди вдавалося поквитатись, рано чи пізно — але вдавалося! Так сталося з пихатою черкешенкою Гюльбехар, з її чоловікоподібною служницею Лейлою, з євнухом Мансуром, з клятим греком Ібрагімом, з підступними прислужниками, кривдниками та вбивцями Прохором–Копилом, Євтихієм та Захаром, а також з багатьма іншими. Тепер настала черга князя Вишневецького, що уособлював весь свій мерзенний рід, від якого султанша зазнала суцільних нещасть... Але ж це сталося, хоча не просто вбити, але і знеславити його було ну дуже нелегко!
Шкода тільки, що винуватець усіх її халеп — негідник Іван Вишневецький давно вже пішов із цього тлінного світу... Але нічого! Мерзотник неодмінно скорчиться від жаху, зустрівши на порозі пекла тільки–но померлого князя Дмитра на прізвисько Байда!!! І коли син повідає батькові, що в обитель нечистих духів його скинув не хтось, а саме вона — віддана колись татарам на наругу, збезчещена Олександра–Анастасія Лісовська, прозвана в Османській імперії Роксоланою... От уже розлютиться, ото розлютиться старий!!! Але пізно, пізно: близький ліктик — та не вкусиш...