1490–1542 (1545 ?)
Іван Михайлович Вишневецький — батько Дмитра Вишневецького (Байди). Княжий титул дістав у 1516 році, з 1522 — королівський дворянин. З 1533 — староста ейшиський і воронянський, з 1536 — пропойський і чичерський, з 1541 — канівський і черкаський. Перша дружина (1520) — Анастасія Семенівна Олізар (померла у 1536), друга (1538) — Магдалена Деспотівна (Йованівна?) Бранкович (померла 13.07.1575). У 1538–1540 намагався дати відсіч набігам кримських татар. У бойових діях хотів брати участь і його син Дмитро Вишневецький, але батько був проти. 1540 (1541) — староста канівський і черкаський. Перша можлива дата смерті — 1542. За іншими відомостями, потрапив у татарський полон і помер у 1544 або 1545.
1490 (?) – 1562 (1563 ?)
Адашев Даниїл Федорович — російський військовий діяч, радник Івана IV Грозного при облозі та штурмі Казані у 1552. Рідний брат Олексія Адашева, першого радника Івана IV Грозного. Бойовий соратник Дмитра Вишневецького. У 1553–1554 командував військом під час придушення повстання у Поволжі. Під час Лівонської війни у 1558–1583 був воєводою Передового полку, брав участь у штурмі Нарви й інших міст. У лютому–вересні 1559 — перший воєвода військ (8 тис. чоловік), брав участь у поході на Крим. З 1560 командував «нарядом» (артилерією) у Лівонії, згодом був другим воєводою Великого полку. Пізніше був підданий царській опалі та страчений.
1492–1538
Саадет I Герій (Гірей, крим. I Saadet Geray, 1492–1538) — хан Криму в 1524—1532 з династії Гераїв, син Менглі I Герая.
1494–1557
Бона Сфорца (2.02.1494, місто Віджевано — 19.11.1557) — дочка міланського герцога Джана Галеаццо Сфорца й Ізабелли Арагонської, неаполітанська принцеса, королева польська (1518–1556), велика княгиня литовська, друга дружина короля Сигізмунда І Старого. У 1540 призначила Бернарда Претвича барським старостою. Окрім дочки Ізабелли (майбутньої королеви Угорщини), у 1520 народила майбутнього короля польського й великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа, а також дочок Софію (майбутню велику герцогиню Брауншвейг–Вольфенбютельську), Анну (майбутню дружину короля Речі Посполитої Стефана Баторія), Катерину (майбутню королеву Швеції). В лютому 1556 виїхала з Варшави до Італії, вивізши при цьому 24 вози срібла, золота, коштовностей, меблів, килимів, фарфору тощо. Повернувшись на батьківщину, позичила іспанському королю Філіпу II з монаршого дому Ґабсбурґів 420 чи 430 тис. дукатів. Отруєна лікарем Яном Антоніо, підкупленим іспанським королем.
1494–1566
Сулейман I Пишний (Кануні, осман. Suleyman–y evvel, тюрк. Birinci Suleyman, Kanuni Sultan Suleyman, 6 листопада 1494, Трапезунд — 5/6 вересня 1566) — син Селіма І Явуза й Хафізи, десятий султан Османської імперії, правив з 22 вересня 1520, халіф з 1538. Вважається найбільшим султаном з династії Османів. У Європі Сулеймана найчастіше називають Чудовим або Пишним, у мусульманському світі — Кануні (тюрк. «Законодавець». В юності управляв пашаликами (провінціями), у 1508 почав виконувати обов’язки правителя у кримській Кафі, у 17 років завдяки кримським родичам зміг надати допомогу батькові Селіму в розправі з дідом Баязидом. За 46 років його правління (1520–1566) Османська Порта досягла апогею розвитку, у цей період було здійснено 22 завойовницьких і каральних походи, 13 з них очолював особисто Сулейман. Турецькопіддані пірати бешкетували у Середземному морі, в Індійському океані грабували португальські колонії. Від предків відрізнявся не милосердям, а масштабністю особистості.
1495–1536 (1538 ?)
Анастасія Семенівна Олізар (Олізарович, польськ. Nastazja Olizarowiczowna). У спорідненні з албанським родом Скандербега, князівським сербським родом Якшичів і молдавським правителем Стефаном Великим. Батько — Семен Олізарович (польськ. Semen Olizarowicz), мати — Марія Ровеньська (з 1481 — княгиня Острозька). Перший чоловік — Януш (Іван) Михайлович, князь Сангушко–Коширський, королівський дворянин з 1508, помер у 1516, другий чоловік (з 1520) — Іван Михайлович, князь Вишневецький. Діти від другого шлюбу — Андрій, Костянтин, Дмитро, Сигізмунд, Єкатерина й Олександра.
1495 (?) – 1566
Сильвестр (в іноках Спиридон, помер близько 1566) — православний священик. Починав духовну кар’єру в Новгороді, згодом став священиком Благовіщенського собору в Московському Кремлі. Був пов’язаний з митрополитом Макарієм. Під час московської пожежі й повстання в 1547 виголосив викривальну промову на адресу юного Івана IV Грозного, сприйняту царем прихильно. Разом з Олексієм Федоровичем Адашевим був передовим лідером «Обраної ради». У 1553 був близький до князя Володимира Старицького, що претендував на престол. В 1560 засланий у Соловецький, а звідти у Кирило–Бєлозерський монастир, де прийняв чернечий постриг. Решту життя він провів у північних монастирях. Відомі два послання Сильвестра до князя Шуйського–Горбатого. Крім того, написав житіє св. княгині Ольги, збирав рукописні книги, протегував іконописцям й іншим діячам тогочасного мистецтва.