1521
Під час епідемії віспи померли сини Сулеймана І Пишного від перших двох дружин: Мюрад (від другої дружини Гюфем) — 10 листопада 1521, Махмуд (від першої дружини) — 29 листопада 1521.
1521–1543
Мехмед — перший син Сулеймана І Пишного й Роксолани.
1522–1578
Міріам (Міхрімах) — улюблена дочка Сулеймана І Пишного й Роксолани. Видана заміж за 55–річного великого візира Рустем–пашу (1539).
1523–1526
Абдаллах — другий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Помер у малолітньому віці, тож відомостей про нього зберіглося обмаль.
1524–1574
Селім (1524 — 12 грудня 1574) — третій син Сулеймана І Пишного й Роксолани, майбутній султан Селім ІІ.
1525–1562
Баязид — четвертий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Страчений 28 листопада (грудня?) 1562: Баязид нібито засудив страту спочатку Мустафи (1553), сина султана Сулеймана І Пишного і Гюльбахар, а потім і Гюфем (1562), другої дружини свого батька, чим вкрай розгнівав Сулеймана І Пишного.
1526 (1527 ?) – 1608
Костянтин (Василь?) Костянтинович Острозький — князь, дядя–опікун Гальшки Острозької, син гетьмана Великого князівства Литовського, київський воєвода, ревнитель православ’я на західноруських (майбутніх українських) землях.
1530
У місті Вишнівець збудовано церкву Вознесіння (реконструйовану в 1872 та 1989 роках).
1530
Роксолана прийняла іслам.
1530
Роксолану звільнено від рабства, невдовзі Сулейман І Пишний одружився з нею, й Роксолану офіційно проголосили кадін–ефенді (буквально «дружина султана»). Як дружина Сулеймана І Пишного, мала великий вплив на чоловіка й османську політику.
1530 (?) – 1564
Стефан VII Томжа (Томша, 1530 (?) — страчений 5 травня 1564 Сигізмундом II Августом) — господар Молдавії (8/10 серпня 1563 — березень 1564). Походив з молдавських бояр, очолив успішну змову 1563 проти господаря Іоана II Якоба Геракліда (Деспота Воде), який після 3–місячної облоги Сучавського замку був виданий найманцями і вбитий Стефаном Томжею (забитий палицею). Напав на Дмитра Вишневецького і полонив його. Невдовзі втративши підтримку бояр і населення, втік 1564 на Поділля, щоб перебратись до Угорщини Ґабсбурґів. За бажанням султана Сулеймана І Пишного, король Сигізмунд II Август наказав схопити втікача, що виконав каштелян Кам’янця на Поділлі Єжи Язловецький. Стефана Томжу з товаришами відіслали до Львова, де його утримував у Низькому замку староста Петро Бажі. На вимогу турецького посла і Олександра IV йому стяли голову у четвер після 4–ї години дня на площі Ринок разом з воєводою Ьаном Мазотчею і першим боярином Петром Спанцотчею. Похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.
1530–1584
Іван IV Васильович (Іван Грозний, 1530, село Коломенське неподалік Москви — 18 березня 1584) — майбутній Великий князь і перший цар Московський. 29 грудня 1543 наказав псарям побити, а потім і вбити у себе на очах князя Андрія Шуйського — на той момент фактичного правителя Московії. Вінчався на Московське царство 16 січня 1547 в Успенському соборі. Скликав перший Земський собор (1549). 1550 — почав діяти «Судебник», а також було запроваджено постійне піше стрілецьке військо, озброєне пищалями, бердишами й шаблями. 1551 — почав діяти «Стоглав» (зведення судових законів). Завоював Казань (1552), Астрахань (1556). Запровадив опричнину (1565–1572). Розгромив Новгород і Псков (1569–1570), фактично ліквідувавши тамтешні республіки. Вів невдалу Лівонську війну (1558–1583).