Знахарка із силою штовхнула племінницю, і та нарешті отямилася від забуття наяву.
— Роби, як я скажу. Руки не трусяться?
— Не трусяться, тіточко, не трусяться! — відгукнулася дівчина.
— Дивись же мені!..
— Дуже вже панича шкода, молодий же зовсім... — запричитала Сашунька.
— Не ховай його завчасно.
Марта хотіла сказати: «Ще на весіллі в нього погуляємо!» — та вчасно стрималася. Яке таке весілля, і з чого б це заможному паничеві запрошувати їх на своє свято?! Та й Олександра поводиться дивно, немов заворожена... Вона дівчинка жвава, але побачивши хлопця, розгубилася.... Дивно все це, як не крути.
Три години цілителька і її племінниця боролися за життя панича. Одразу ж після перев’язки він заснув, тоді вкрай виснажена Марта попросила Олександру покликати якогось слугу, щоб посидів з господарем, доки вона інших поранених козаків огляне. Дівчина стрепенулася й бадьоро мовила, мило зашарівшись:
— Навіщо ж когось кликати? Я й сама посиджу.
— Ну що ж, сиди, коли сили є, — відповіла Марта й чомусь зітхнула.
— Добре, тіточко!
Уже наблизившись до порога, цілителька озирнулася й додала:
— Тільки май на увазі, пити йому не можна у жодному разі! Перша стріла в черево поцілила, мало чого... Але губи змазувати відваром цілющим із чавунця можна.
— Звісно, тіточко!
— Жар у нього може початися, або рана відкриється, не дай Боже... Тоді одразу ж мене клич, зрозуміло?
— Неодмінно, тіточко!
Олександра провела біля хворого цілий день до вечора, потім усю ніч і весь наступний день. Час від часу змочувала йому губи, міняла компреси й пов’язки. У ці хвилини серце дівчини то скажено калатало, то завмирало. Вона нишком кидала на підопічного повні ніжності погляди.
Молодий організм юнака боровся за життя щосили, і попівна свято вірила, що панич незабаром почне одужувати. На третю добу жар почав спадати, хворий дихав рівно, без хрипів і схлипувань. Олександра заспокоїлася остаточно, усього лише на секундочку заплющила очі... й не помітила, як сон полонив її. Опам’яталася вже в сутінках від того, що пильний погляд юнака зупинився на ній.
— Ти хто? Що це зі мною? — поцікавився панич, ледь зустрівшись очима з добровільною доглядальницею.
— Ой, паничу, нарешті ви отямились! — скрикнула радісно дівчина. — Я Олександра, дочка тутешнього попа.
— Тутешнього?! — здивувався юнак. — Це якого ж, цікаво дізнатися?
— Дочка панотця Гавриїла, рогатинського настоятеля церкви Святого Духа.
— Як же я опинився в цьому вашому Рогатині?
— А слуги ваші привезли сюди вас, стікаючого кров’ю. Кримчаки... — вона не встигла договорити, тому що юнак перервав її:
— Кримчаки?! Ага, пригадую... здається...
— Ви непритомним були, то ми вас із тіточкою Мартою, можна сказати, з того світу витягли!
— Так уже і з того світу?.. — недовірливо мовив поранений і зробив спробу перевернутися зі спини на бік: очевидно, мав намір підвестися.
— Ой, паничу, заради Бога не ворушіться!!! — скрикнула Олександра. — Вам не можна ще вставати в жодному разі, а якщо на бочок лягти хочете, то я вас сама переверну!
Втім, хворий не слухав її попереджувальних зойків і продовжував безладні рухи. Та миттєвий гострий біль прошив тіло хороброго неслуха, і він знову знепритомнів.
— Тіточко!!! — зойкнула Олександра, підскочивши до дверей.
На щастя, Марта вже поспішала на заклик:
— Що сталося?! Чого волаєш, наче божевільна?..
— Ой, тіточко, ой, рідна!!! — заскиглила попівна. — Він отямився, одразу піднятися спробував, та знову знепритомнів!..
Дівчина ледве не плакала від досади й жалості до пораненого.
— А ти куди дивилася, дурепо?! — сплеснула руками знахарка.
— Я говорила, та він не послухався... і от!.. — Олександра схлипнула, вказуючи на юнака.
— Не говорити треба було, а притримати цього неслуха... Подивись–но, чи сухі пов’язки? А раптом перемінити потрібно...
— Начебто сухо все...
— Так начебто чи сухо?!
— Сухо, тіточко.
— Хвала Богові! Давай–но разом перевернемо його на бочок...
Зробивши це, жінки відступили назад. Схиливши голову набік, Марта мовила:
— Ну от, нехай поспить, йому корисно.
Й відразу звернулася до племінниці:
— До речі, і ти б теж поспала, а за ним я тепер догляну.
— Ой, тіточко, не треба, я як сиділа тут, так іще посиджу... — спробувала заперечити Олександра, але цілителька владно прикрикнула:
— А ну хутко спати пішла!!! Думаєш, я не бачу, до чого ти стомилася? Не вистачало ще, аби ти заснула тут, а цей неслух знову підвестися спробував. Тоді таке може статися...