Але як сказати їм про це?! Краще нехай на власній шкурі відчують, чим такі речі обернутися можуть.
— Що там по–третє, я поки не говоритиму, — мовив нарешті Претвич. — Сам незабаром про все довідаєшся і зрозумієш.
— Але як же... — розгублено мовив Вишневецький.
— Зрештою, князю, ніхто тобі не заважає один раз з’явитися під стіни Аслан–міста самостійно й узяти цю твердиню штурмом. Отоді й довідаєшся, чим це обернутися може.
— Що ж, пане старосто, при всіх даю тобі слово: одного разу я так і вчиню! — прищуливши праве око, немов прицілюючись, князь задерикувато мотнув головою, від чого розтріпався його довгий чуб, у кілька кілець намотаний навколо вуха.
— Вчиниш, вчиниш, не сумніваюся. Тільки без моєї участі.
— Сам, сам припливу. Сам і спалю Аслан–місто вщент.
— Вирішено! — підсумував Претвич. — А поки що твої люди мають вивести навантажений порохом пліт прямо на ланцюги, натягнуті поперек русла Дніпра, виплисти на правий берег і там здійняти галас, коли зв’язані колоди наскочать на загорожу. Ну, а потім нехай татарва пліт з пороховим зарядом обстріляє й порадіє, що нібито потопила справжній корабель!
На той час зробиться вже зовсім темно, і наші чайки безперешкодно проскочать повз Аслан–місто. Вітрил нікому не ставити, йти тільки на веслах — їх же ганчір’ям обмотати, кочета гарненько водою полити, щоб нічого не рипнуло, не плюхнуло! Інакше татарва й нас ядрами із фортечних гармат почастує... Але якщо зробимо, як я говорю, — бусурмани нас не помітять!
Отже, першими проходом, що відкриється, підуть мої чайки, потім князя Вишневецького, якому ще своїх людей із правого берега потрібно буде забрати. Після пройдуть кораблі князя Пронського й князя Корецького. Чайки князя Сангушка цього разу підуть останніми: як станемо вертатися з–під Озю, він, навпаки, буде першим — після мене, розуміло. Якщо ні в кого більше нема заперечень, вважаю на цьому нараду завершеною.
Звісно ж, невгамовні князі могли би ще довго сперечатися, кому слід іти першим, а кому останнім, однак заперечувати досвідченому очільникові ніхто не насмілився. Один лише Вишневецький наважився на несподівану імпровізацію:
— Я от що хотів запропонувати, пане старосто... Чи почнуть кримчаки розжареними ядрами стріляти чи не почнуть, чи поцілять у пороховий заряд чи не поцілять — наперед невідомо. Тож буде краще, якщо один з моїх людей залишиться на плоті до самого початку обстрілу! Ледь бусурмани вогонь відкриють, він підпалить протягнений до порохового заряду ґніт, а вже потім у воду кинеться. Отак порох напевно вибухне. Що скажеш на це, пане старосто?
— Небезпечна витівка, — недовірливо покрутив головою Претвич.
— Небезпечна, не заперечую. Зате так напевно загорожу знищимо.
— А не підведе твоя людина?
— Вірю йому, як собі самому! — запально мовив князь.
— Ну що ж, якщо так... Дій, я згоден!
Звісно ж, небезпечну місію Вишневецький довірив Охріму, що сприйняв пропозицію з повною незворушністю, усього лише коротко запевнивши:
— Усе зроблю як треба, не підведу.
Отже, коли почало смеркати, козаки вивели на середину Дніпра дебелий пліт, поставили на щоглі запасне вітрило, узяте на одній із чайок, самі ж пострибали у воду й попливли слідом, тримаючись за скинуті у воду мотузки, у разі потреби готові повернутися на пліт і вирівняти його курс. Але все сталося значно краще: досягнувши Іслам–Кермена, зв’язані колоди налетіли на пастку, що перегороджувала русло. Один чи два ланцюги під потужним напором лопнули, інші надійно втримували пліт на стромовині.
Почувши звук ланцюгів, що рвуться, і лементи козаків, які випливли на правий берег, вартові здійняли тривогу. Незабаром з боку фортеці заухали гарматні залпи, ядра здибили водну поверхню. Невідомо, наскільки точно татарські стрільці навели гармати, однак хвилини через дві підпалений Охрімом ґніт догорів до кінця, й оглушливий вибух порохових зарядів розпоров повітря. Бусурмани відповіли зі стін Іслам–Кермена радісними вигуками, явно приписавши «влучення» собі.
Далі все відбулося, як і розраховував Бернард Претвич. Одна із чайок князя Вишневецького на короткий час пристала до правого берега, щоб взяти на борт козаків разом з вірним Охрімом. Після цього суворий похідний порядок відновився, і ланцюжок кораблів тихо й непомітно, без жодного скрипу весла або сплеску води прослизнув по звільненому від ланцюгів дніпровському руслу під самим носом у кримчаків.