Шлях на фортецю Озю був відкритий...
— Ну що ж, Івашку, розповідай, як там у вас усе відбувалося.
— А може, не треба, Ваша королівська величносте, а?
Здоровезний обшарпанець посеред тронної зали пишного палацу являв собою видовище абсолютно недоречне. З таким же успіхом на його місце можна було привести й поставити, наприклад, необ’їждженого коня — істоту настільки ж волелюбну, далеку від будь–яких умовностей... і водночас прекрасну у своїй незалежності!
Між іншим, про подробиці скандального походу на Озю зараз попросив розповісти не хтось, а сам король, — і що ж почув у відповідь? «А може, не треба»... Та чи твого розуму ця справа, козаче?! Хіба тобі вирішувати, розповідати чи мовчати про ці подробиці?..
Але який же нахаба: прямо так і відповідає Його королівській величності! Без найменшого вагання, немовби не перед могутнім монархом він постав, а перед своїми товаришами козарлюгами, у всьому рівними йому самому.
— Розповідай, нічого не приховуючи, — нетерпляче мовив Сигізмунд. — Ти все–таки на королівському суді, не забувайся.
От і нова дивина: замість того, щоб дати волю справедливому гніву і, приміром, як слід провчити Івашку кийками,
Його королівська величність досить м’яко вмовляє упертюха свідчити! Коли гарненько подумати, це щось нечуване...
— Ну що ж, гаразд, розповім!
Козарлюга труснув чубатою головою, розставив якнайширше ноги, немовби збираючись раптово вирости й упертися могутніми плечима просто в стелю тронної зали, і почав:
— Отака справа. Гуляли ми одного разу з товаришами в пониззі Дніпра, гуляли та й...
— Гуляли?! — здивувався король.
— Ну так, гуляли! З чого б це добрим молодцям не погуляти трохи?!
Присутні засміялися цій безпосередності, однак Сигізмунд продовжував розпитувати цілком серйозно:
— Ну припустимо, гуляли... А чому саме в пониззі Дніпра?
— А чого б це вільним людям не прогулятися в пониззі Дніпра?..
Зала відповіла новою порцією хихотіння. Король змушений був погодитися:
— Ну добре, добре, продовжуй розповідати. Слухаю тебе уважно.
— Отож я й говорю, що гуляли ми з товаришами в пониззі Дніпра, як раптом наштовхнулися на лісорубів, які дуби валили й готувалися кудись подалі відвезти дерева...
— На яких таких лісорубів?! Куди вони ліс везти збиралися?! — не витерпів Сигізмунд.
— Ваша королівська величносте, але ж я не можу так розповідати! — зі скривдженим виглядом обурився Івашка. — Що ні слово, то перепитуєте... Звідки ж я знаю, ким були ті лісоруби і для кого вони дуби валили?! Самі знаєте, Дике поле, майже що татарська земля... Звідки ж мені знати такі мудровані речі?! До того ж ми з товаришами напередодні гарненько підгуляли, а коли в голові шумить, усілякими різними дріб’язками перестаєш цікавитися.
Присутні на суді захихикали вже доволі відверто, король же втомлено погодився:
— Що ж, Івашко, вислухаю тебе до кінця, а вже тоді й розпитуватиму. Давай–но, розповідай усе, як запам’ятав.
— Ну, отож я й кажу, що ми з товаришами наштовхнулися на лісорубів та й кажемо: а що, хлопці, коли колоди ваші не по суші волоком тягнути, а по Дніпру сплавляти?!
Лісоруби спробували було на своєму наполягати: мовляв, тоді весь ліс просто в море спливе, а нам стовбури дубові зовсім в іншу сторону тягнути треба. Та тільки ми не до них дослухалися, а до хмелю, що бродив у наших головах! Тому швиденько ті колоди дубові у воду позіштовхували, у плоти скрутили та униз за течією й пустили. От до одного із плотів мене самого в поспіху і прикрутили...
— Як це прикрутили?! — не витерпів король. — Як, тобто...
— Та отак!!! — трусонув головою Івашка під загальний регіт присутніх. — Я ж на той час не зовсім тверезим був, упав на колоди відпочити — от і сталося воно... оце саме. Загалом, запустили мене разом із плотом за течією. Лежу собі, до плота прикручений, пливу спокійнісінько... Як раптом — трах–бах!!! Грім навкруги, вогні якісь... Що сталося?! Ніяк не второпаю... Це вже потім виявилося, що бусурманські гармати із самого Аслан–міста по зв’язаних нами плотах стріляють, а тоді, посеред ночі, я ж не розумів анічогісінько!.. Раптом мене просто по голові ядро татарське яа–а–ак садоне!!! Я й упав у повну непритомність, навіть у безпам’ятство.