Що іще потрібно для успіху у справах амурних?!
От що відбувалося в Острозькому замку поблизу фонтана. А трохи раніше в Кракові сталося от що.
У Вавельському замку Сигізмунд ІІ Август тепло й привітно прийняв Дмитра Івановича Вишневецького. Вони були приблизно одного віку, що налаштовувало на довірливу бесіду. Король був не по роках розвиненим, прекрасно вмів плести інтриги... як, втім, і його матінка — королева Бона. Для початку Сигізмунд запевнив Дмитра, що без його допомоги з обороною королівства Польського від ворогів ніяк не впоратися! Доволі багато наслухавшись про військові таланти князя, король особливо підкреслив, що пишається таким васалом. І таке інше в тім же дусі...
У відповідь Вишневецький повідав про свій заповітний план: звести на дніпровському острові Хортиці укріплений кам’яний замок, підсиливши його обороноздатність гарматами. Сигізмунд зустрів сміливий проект із неприхованим ентузіазмом, більш того — пообіцяв матеріально підтримати його здійснення.
І тут Дмитро Вишневецький, який остаточно посмілішав, відчуваючи небувалий підйом і вже смакуючи удачу у всіх майбутніх справах, попросив короля посприяти йому в одруженні з Гальшці Острозькою...
Його королівська величність був неприємно вражений несподіваним поворотом мирної бесіди, але жоден м’яз не тіпнувся на його обличчі. Зціпивши зуби від нечуваної зухвалості князя, Сигізмунд, проте, зобразив щиру радість, а коли зміг знову говорити — миттєво погодився: мовляв, як же не посприяти сватанню настільки шанованої людини і вправного воїна?! Дуже навіть просто — адже він, Сигізмунд ІІ Август, є ще й опікуном Гальшки! От хіба що може спрацювати одна неприємна обставина...
Дмитро вмить насторожився й захотів довідатися, у чім річ. Король не сказав нічого конкретного, лише прозоро натякнув, що ясновельможна пані Беат насправді особа не зовсім приємна, непередбачувана, дріб’язкова, імпульсивна, від якої можна чекати чого завгодно. Загалом, вона цілком може звернути свій погляд у бік більш вигідного претендента, і тоді переконати її розглянути кандидатуру князя Вишневецького буде дуже важко... та що там — практично неможливо!
Тому Його королівська величність щиро порадив Дмитрові Івановичу поквапитися з оголошенням заручин, доки мати нареченої не прийняла іншого рішення. А тому настійно рекомендував викликати Гальшку на термінове побачення запискою, яку можна відправити невідкладно з одним з королівських придворних.
Дмитро необережно погодився на настільки люб’язну пропозицію Його королівської величності, накидав і передав королеві записку. Кому монарх доручив доставити сповнене любові послання, князь не бачив. Втім, він і не подумав би запідозрити Сигізмунда ІІ Августа в нечистій грі чи обмані...
Далі були обід і спішний від’їзд до Острога. На прощання король порадив Дмитрові відправитися на побачення не голіруч. Затримавшись ще на деякий час, князь одержав з рук особистого лікаря самої королеви Бони витончений флакончик із незвичайним фіалковим ароматом, призначений у подарунок чарівній Гальшці Острозькій.
На місце побачення Дмитро, згоряючи від нетерпіння, примчав, тримаючи в руках заповітний флакончик — воістину королівський подарунок! На темній садовій алеї, на їхньому заповітному місці поблизу фонтана дійсно сиділа Гальшка... але не одна, а поруч з блискучим парубком. Вона про щось емоційно розповідала співрозмовникові, він тримав дівчину за руку.
Обімлілий від такого зрадництва Дмитро не став прислухатися до розмови парочки. У серцях жбурнувши на землю флакончика, князь пішов геть. Знайшовши біля воріт Острозького замку сплячого Охріма, розштовхав його й процідив крізь зуби, що вони негайно відправляються у Вишнівець або на Хортицю — загалом, куди завгодно, аби тільки подалі від клятого Острога!
— Недобре їхати проти ночі, — спробував урезонити його козак.
— Якщо я залишуся тут ще хоч на хвилинку, то вчиню злочин!!! Я не маю наміру дихати одним повітрям зі зрадниками!!! — гримнув князь у відповідь.
Скажена їзда нагадувала втечу від самого себе, даремну по своїй суті. Гнали коней полем всю ніч, доки до ранку на обрії не виникла стіна заповітного лісу. Тут Дмитро Вишневецький полишив вірного Охріма й сам–один пірнув у густі хащі. Довго блукав у пошуках джерела, але ніяк не міг відшукати.