У Лхасі, столиці Тибету, китайські археологи натрапили на манускрипт, вік якого — тисячі й тисячі літ. Написаний на санскриті — древньоіндійській мові, звідки «єсть пошла» і мова українська, до речі.
Індійці такі тексти нині перекладають. Цього разу за це взявся професор з університету міста Чандигарха Рут Рейна. Тибетський Нестор–літописець підняв тему виключно актуальну як для десяти тисяч літ тому, а саме: як будувати міжзоряні кораблі, використовуючи для досягання оптимальної швидкості стан антиграві–тації, що досягається засобами парапсихічної енергії, що, власне, підтверджує «маячню» Сирченко.
Не треба ніяковіти, шановний читачу, бо я також у цьому — ні бельмеса. За що купив — за то продав. А вже не індіанець майя, а модерний індус пише, а точніше, перекладає тих, що літали із Венери на Юпітер, як ми із Пекіна у Делі: «Ця центробіжна сила настільки потужна, що долає земне тяжіння. Природа цієї сили незвичайна: вона уподібнюється силі, прихованій у людській психіці, і дозволяє літати загонам десантників на будь–яку планету Сонячної системи».
У канадському мегаполісі Торонто десь посеред першого року ІІІ тисячоліття я цілу ніч спостерігав, як тибетці вийшли на найдовшу у світі Янг–стрит протестувати проти того, щоб Пекіну дали право проводити чергову, але першу у ХХІ столітті Олімпіаду. А столиця Піднебесної конкурувала якраз із столицею світової української діаспори, оскільки у Торонто живе у десять разів більше українців, ніж в Ужгороді. (Діаспора взагалі цікава штука — поляків у Чикаго набагато більше, ніж у Варшаві.)
До чого я веду? А до того, що Тибет як складова частина Китайської Народної Республіки є проблемою для КНР. А тоді, коли писався знайдений у Лхасі монускрипт, що зафіксував відомості про літальні міжпланетні апарати, ворожби такої не було.
Неначе на підтвердження висновку тибетського літописця вже чисто китайський хронікер розповідає, як у ХУІ столітті до нашої ери «на білому броньованому яйці» на територію, що нині географічно належить до малозаселеної півночі КНР, опустився з небес конкретний китайський Бог на ймення Хуан–ді. Був не сам, а з цілою командою людиноподібних істот, і не зовсім. Судячи із літопису, йдеться про те, що ми нині розуміємо під таким витвором, як роботи, правда, на порядки досконаліші і слухняніші, ніж тепер створюють сусіди китайців — японці.
Не важко помітити, що Хуан–ді у давньокитайському сценуванні зайняв таке саме місце, як і бог шумерів Анкі, бог майя Пакаль чи бог єгиптян Асиріус. А що роблять боги?
Вчать місцевих гуманоїдів того, до чого вони могли б дійти або не дійти за десятки мільйонів років. Небесна команда навчила провадити сільське господарство для здобуття хліба насущного. Відтак пришельці–боги надали усі ази кораблебудування, якнайвищої математики, тригонометрії і все тої ж космології і астрономії. Окремо йдеться про таку штуку, як голковколювання, чого, до речі, інші боги на інших материках не вчили. Тому нинішня китайська народна медицина корінним чином відрізняється від всієї іншої, яка практикується землянами останніх кілька тисяч літ.
Озброївши тубільців проривними знаннями, для відкриття яких треба було би кілька мільйонів ейнштейнів упродовж тих же мільйонів літ, бог зі своєю командою у 2592 році до нашої, напевне, ери (для китайської міфологічної історіографії взагалі характерна наукова педатнтичність щодо дат і чисел) відбув за місцем проживання. Можна було б сказати по–нашенськи — відбув у невідомому напрямі.
Однак напрям цілком відомий — вознісся на 70–місному «Драконі» (нині можна навести недолугі аналоги — російський «Союз» чи американський «Атлантіс») у Небо.
Даремно кажуть, що китайці у бога не вірять. Вони тримають на краю площі Тяньаньмень забальзамованого комуністичного ідола Мао. На титул бога він не тягне, тому що за рішенням його ідейних побратимів із політбюро ЦК КПК, за аптечними мірками вираховано (все та ж китайська пристрасть до точності), що творець нинішньої китайської імперії, котра претендує стати володарем планети у ХХІ столітті і спихнути із п’єдесталу США, зробив 70 відсотків добра, а 30 — зла.
А на честь бога, який зла не робить навіть на долю відсотка, є святиня у центрі Пекіна. Називаться по–божественному просто — Храм Неба. Бог — це Небо, у лоно якого повернувся «Син Неба» — бог Хуан–ді.
Китайсько–майямсько–єгипетські аналогії, які є очевидними як Божий день, уже давно ставлять питання досить несподівані, але неминучі — а як із пірамідами, в смислі, із китайськими? Оскільки божественні літописи такі схожі за сюжетами створення сучасного людства, то, може, й тут є той самий «вещдок», хоча звучить якось уже суперсенсаційно — піраміди, але китайські.