Мені подобається хід ваших думок, шановний читачу. Правильно, Homo sapiens — це різко вдосконалений варіант усіх попередніх.
Вдосконалений до невпізнання.
Хоча тут щодо впізнання вперше появляється ознака — на кого він подібний? На свого вдосконалювача. На Бога. Богоподібний. На Нього став подібним настільки, що практично перестав бути подібним на себе.
Але повернемося знову на мить на бігову доріжку еволюції. Якби не було божественного втручання і швидкість еволюції не тільки неандертальця, який не вмів мислити, а тільки гребсти під себе, як нинішні його безмозглі нащадки–товстосуми, якби він розвивався тими ж темпами, що й попередні мільярди літ, то на сучасний рівень еволюції, на рівень сучасної Людини він прийшов би через 40 мільйонів років. А так вийшло — 40 мільйонів за 30 тисяч обертів Землі навколо Сонця.
Як так вийшло? Якби це довелося пояснювати першим християнам, які вірили у біблійну версію сотворення світу, то вони б мене не зрозуміли. Але я пояснюю християнам ХХІ століття і кажу: сучасна людина створена шляхом генної інженерії. Бо пращур Адама був ще останнім кроманьйонцем. А сам він, перший наш патріарх, перший богоподібний наш прабатько — продукт божественного і земного.
Марксисти–ленінці, які гордилися, що походять від мавпи, Чарльза Дарвіна скомпрометували. А тим часом він мав рацію. Примат людини справді еволюціонував. На тому першому крузі світового рекорду із найповільнішого повзання. Але потім із цього гуманоїда Бог сотворив Людину, проти чого Дарвін не міг заперечувати, бо був людиною глибоко віруючою.
Я чому кажу, що невіруючий є повним відмороженим дебілом–неандертальцем. Ану зупиніться бодай на мить і відірвіться від молотьби бабла й огляньтеся навкруги. Усе тут на Землі перебуває в гармонії. Все тут на своєму місці. Літає, плаває, повзає. Росте, цвіте, всихає. Гине і народжується. Викінчена картина у лоні матінки природи.
Усе вписується у загальну картину, крім Людини! Ну не вписується вона тут, ця у мільярди разів геніальніша від усіх інших істота. Чужа вона тут на Землі — Людина!
Не могла вона утворитися такою, як вона є, із її божественним Розумом тут!
Не від світу цього вона тут? А від якого світу?
Ми пишаємося собою, і небезпідставно, статус наш тут просто неймовірний. Але нас, якщо не усіх, то найбільш досконалих, постійно довбе в голову —
ЗВІДКИ МИ?
У Біблії фігурують цілком конкретні історичні особи, і першопатріарх серед них — Аврам. Народився він у 2123 році до Ісуса. Жив у місті Ур у Месопотамії. Був не бедуїном, а жерцем, тобто посвяченим у Божий промисел.
І тут ми підступаємо під твердині найдавнішої на планеті цивілізації — Шумер.
Тому самому пращуру Адама у статусі людини мислячої забрало зо два десятки тисяч літ, аби додуматися взяти у руки заточену палюгу й орудувати нею як сокирою. І, може, він був у цьому амплуа таким же кілером, як вбивця Троцького — агент КГБ іспанець, бо оволодіння знаряддям праці і зброї на той час могло вважатися видатним класовим досягненням.
І от у тому самому сакральному місці, у якому безперевно після Другої світової війни воюють мільярдні людські цивілізації, між Тигром і Евфратом, у цьому божественному межиріччі, виникає згромадження, язик не повертається сказати, кроманьйонців.
А інших — начебто не було. Виникає не від світу цього вперше на планеті, як з неба впала, така незбагненна тим тодішнім печерникам штука, як держава. Звідкись буруться враз грамотні люди, які створили писемність, — куди там до Гутенберга разом із Маклюеном та його навроченою інформаційною, постіндустріальною епохою. Першолюди пишуть трактати з медицини, видають посібники із астрономії. Для них архітектура Сонячної системи така ж зрозуміла, як для нас конструкція табуретки.
Як довго йшли до цього? А нізвідки і нікуди не йшли. В одну мить усе те, що зветься життям людини на Землі, зі всіма інфраструктурами, устроями, філософіями, і сама ця людина — в одну мить усе це впало з Неба! Ніякого розвитку, жодних еволюцій і всіляких там революцій. Не було — і вже є!
Не маєте? Нате — тримайте!
Але усе по порядку. Для будь–якої держави чи цивілізації головне — залишити письмову версію про себе. Ким були, приміром, перші президенти України, — через тисячу літ знатимуть пращури із сучасного Інтернету. І плюватимуться. А тим часом ці ж правителі могли б подбати про свою честь і гідність. Бо раз уже вляпалися в Історію, то з неї заднього ходу немає. Але кого там цікавить така штука, як ім’я. Бабло побєдіт добро. А коли ім’я в історії — гівно, кого вона цікавить, ця історія, бо яку віллу і на якому острові із неї побудуєш?!. Президенти залишаться в історії не такими, якими вони себе нині, на престолі сидячи, пихато уявляють, а як ми, літописці, їх зобразимо для нащадків. Якби були мудрими — носили б нас на руках.