Між собою розібралися. Але безпрецедентна, прямо скажемо, міжпланетна морська битва біля берегів Пуерто–Рико все ж відбулася. Американці проводили широкомасштабні навчання своїх Військово–морських сил. Рейдували один поза іншим авіаносець «Уосп», ціла армада ескортних кораблів, ясна річ, мало не флотилія субмарин, а у повітрі — протичовнові літаки.
За планом маневрів, відпрацьовувалася техніка виявлення корабля противника. Ймовірного корабля ймовірного противника. Бо росіян тоді поруч Пуерто–Рико не було.
Але раптом противник виявився справжнім. Підводне НЛО кружляло навколо американської армії зі швидкістю, невідомою для людської морської справи, — 300 кілометрів за годину. Відтак пірнало на глибину, чого люди ще далеко не навчилися робити — на шість кілометрів углиб. І був «вірогідний противник» розмірів немислимих для підводного флоту США чи СРСР. Гостя запеленгували і забили тривогу.
Мало сказати — позаштатна ситуація. Врешті, відбулося зіткнення. Випадково, а може, й ні. Рознесло на тріски американський корабель і гостьову субмарину. Земні організатори маневрів хотіли прибрати із води уламки на місці «загибелі ескадри», але їх туди не допустила… інопланетна флотилія. Подібні до загиблого НЛО у стислий час опинилися на місці катастрофи, а відтак зникли, як і з’явилися.
Коли американці услід за ними теж опустилися, аби підібрати бодай залишки загиблих моряків, слід у буквальному сенсі простиг. Не знайшли навіть жодного шурупа. Прибирання було абсолютним. Забрали до єдиної гайки уламки і свої, і наші, земні.
Якось невдовзі після війни Сталін запросив Корольова і передав йому для ознайомлення приголомшливу інформацію, добуту на Заході шпигунами із Головного розвідувального управління. Сергія Павловича навіть не випустили із папкою із Кремля, а виділили окрему кімнату для вивчення на місці. То була таємниця за сімома печатками.
Батько космонавтики тоді переконав Сталіна, що НЛО, а саме про це йшлося у донесеннях розвідки, не є і не можуть бути продуктами військово–промислового комплексу США і, відповідно, зброєю масового знищення.
Що це таке? — думали тоді, можливо, дві наймогутніші на планеті людини. Корольов не міг дати відповіді. Вважав, що цей предмет треба вивчати. Сталін поставився до такого трактування із розумінням.
Якщо ви знайдете у бібліотеці підшивку популярної за часів СРСР газети «Социалистическая индустрия», то у номері від 23 вересня 1977 року натрапите на унікальну як для газети ЦК КПРС і радянської преси загалом інформацію. Йшлося про те, що 20 вересня того ж року на світанку над Петрозаводськом раптом спалахнуло велетенське світило.
Рухаючись над містом, воно трансформувалося у гігантську «медузу» й осипало будівлі потоками яскравих променів. Відтак «медуза» попливла у бік Онезького озера, а на її місці над містом якийсь час висіла напівкругла яскраво–червона порожнина чи небесна впадина.
Зафіксовано свідчення десятків очевидців. Своєрідне розслідування вела Академія наук СРСР. Ось записи одного із «слідчих», професора В. Ажажи: «Спочатку із НЛО висунувся вертикально вниз центральний промінь, потім появилися і витягнулися до землі периферійні промені. Ілюзія зливи була повною. Деякі люди навіть чули шум дощу, хоча було сухо. Видовище приголомшувало фантастичністю. Очевидці говорили: нам хотілося заритися в землю».
То була неймовірна краса, але поза межами людської психіки. Людей проймав такий страх, що справді хотілося щезнути, бо візуальний, і не більше, контакт був поза межами людського терпіння.
«Вивчення аномальних атмосферних і космічних явищ, причин їх виникнення і впливу на роботу військово–технічних засобів і стан особового складу» — так формулювався новий напрям радянської науки і техніки.
Чи до кінця розуміли атеїсти із політбюро ЦК КПРС, що вони проявляють тривогу про «особовий склад» усього людства, але у Радянському Союзі вищим політичним керівництвом було прийнято рішення про створення двох проектів і структур — «Мережа МО» (військовий варіант під егідою оборонного відомства) і «Мережа–АН» (цивільний варіант під егідою Академії наук СРСР).
Предмет вивчення — НЛО. Наголошую: проблема необізнаних літальних апаратів стала напрямом державної діяльності СРСР.
Про що це свідчить? Про те, що НЛО — доконаний факт нашої дійсності. З наукової і державної точки зору НЛО — те саме, що заперечувати, що Земля кругла чи що на небі є Сонце.
А про що уже це, у свою чергу, свідчить? Раз ми визнаємо наявність НЛО як наявність у кожного з нас власного тіла, то ми — не більше не менше — визнаємо, що ми на Землі — на суші, у повітрі і під водою — не єдині. Тут ми — не самі.