Є такий термін милозвучний — флап, від англійського слова flaps — хвилі. Так у науці називають парад НЛО, тобто таке явище, коли їх багато появляється по всій Землі, і про це пишуть сотні газет по всьому світу.
Вперше це ввійшло в науковий літопис у 1896 році, коли «дирижаблі» над головами було виявлено практично водночас мало не у всіх великих містах США й у всіх штатах. Принаймні про це свідчить аналіз тогочасної преси.
Можливо, було би підтвердження і з інших континентів, якби такий аналіз зробили і в інших країнах.
Наступний, вартий уваги, флап був скликаний над Землею у 1908–1909 роках. Лише над однією Британією зависало до півсотні НЛО. Тут уже фіксація точніша, бо у наукових протоколах бачимо поруч із містами Нової Зеландії, Близького сходу, Америки і близькі нам Саратов чи Таллінн, а то й рідну Одесу.
21 вересня 1910 року мільйон землян стали свідками сотень велетенських кругловидих свічок над Нью–Йорком. Відтак мали таке щастя мешканці Ліверпуля і Лондона, Бухареста і Білостока, Жмеринки і Львова! Нарешті, надали високу честь моїм землякам, і сталося це у небі над Високим Замком у 1913 році.
Це засилля позаземної експансії відбулося практично за століття до того самого фіналу — завершення календаря майя. Випадково чи ні, але такий карколомний ХХ вік після Хреста розпочався феноменально. На фоні тих самих невщухаючих флапів 30 липня 1908 року велетенська штуковина, що нагадувала трубу, спис чи веретено, впала на Землю. На Росію. У Сибіру. Потім письменник А. Казанцев доволі переконливо доводитиме, що це потерпів катастрофу НЛО.
Спочатку летів із південного сходу на північний захід над басейном Єнісея і вибухнув на висоті 10 кілометрів над Землею. Епіцентр вибуху — басейн річки Підкамінна Тунгуска.
Назва так і залишиться — Тунгуська катастрофа. Не земна. Космічна. Це сталося не з нами, як у Чорнобилі. Це сталося з ними.
За сотні кілометрів від падіння не залишилося жодної шибки у хатинах сибіряків. Добре, що було літо, а то такої кількості скла не зібрали би вмить з цілого світу, щоб вберегти хатнє тепло у 40–градусний мороз.
Уявіть собі картину: дві тисячі квадратних кілометрів, на яких первозданна тайга полягла сотнями тисяч могутніх дерев, які вмить вивернулися вверх корінням рівними рядами, як сірнички.
Вибухова хвиля двічі обійшла земну кулю. Куди там нашим водневим бомбам, які придумав Сахаров, у чому потім гірко розкаявся.
Земля просто здригнулася. Від Сибіру до Атлантики ще дві доби небо світилося тотальним потужним салютом.
Що тут скажеш? Залишається лише подякувати, що не грохнулися на голови й обійшлося без масових, у сенсі, наших людських жертв. Хоча тайги шкода.
У Тунгусці «чорного ящика–самописця» пришельці не залишили. Але от на протилежному континенті, у штаті Нью–Мехіко, тутешнім фермерам пощастило більше, ніж сибірякам. І не тільки тому, що шкода від падіння НЛО була незрівнянно меншою. І не тільки тому, що там не все згоріло, а залишилися запчастини від необізнаного об’єкта. Історичність в іншому — в Америці тоді, 2 липня 1947 року, фермер Вільям Брейзер виявив… живу істоту.
Не людину! На своєму полі. На місці катастрофи.
«Я побачив і підняв тонкий, майже невагомий металевий кавалок. Він був схожий на фольгу, яку можна було зімнути, але, на відміну від фольги, він знову набував попередньої форми. Ще там був невагомий рубанець. Наче із дерева, але це «дерево» не обгоріло, коли я пробував його запалити, а ніж не залишив на ньому навіть подряпини. Ще там були кавалки, схожі на віск чи пергамент. Тонкий шовковий шнур, який сам по собі розповзається у руках, але не рветься жодною силою. Невагома чорна металева коробка без накривки. Кавалок труби і чорна пластина з ієрогліфами, схожими на китайські чи давньоєгипетські. Потім віднайшлися й інші предмети із стовпчиками незрозумілих блідо–рожевих і яскраво–червоних надписів».
За кілька миль від цих уламків неіснуючих на Землі матеріалів було знайдено тіла чотирьох низькорослих гуманоїдів, один з яких був ще живий.
Треба такому статися, що у цьому ж містечку Розуеллі знаходилася база Збройних Сил США, яка локалізувала місце подій і засекретила все, що там було знайдено і що про це говорили очевидці, хоча про катастрофу у Нью–Мехіко написано кілька книг і знято документальний фільм.
А тоді у місцевих мешканців взяли підписку про нерозголошення побаченого. Лише через тривалий час заговорили вже діти заляканих владою очевидців. От лише два із численних свідчень.