Армстронг: Що це? У чому, чорт забирай, справа? Я хотів би знати, що це таке!
Хьюстон: Що відбувається? Щось не в порядку? Хьюстон викликає «Аполлон–11»!
Армстронг: Тут знаходяться великі об’єкти, сер. Величезні! О Боже! Це не оптична ілюзія. У цьому не може бути сумніву. Тут знаходяться інші космічні кораблі! Вони стоять з протилежного боку кратера! Знаходяться на Місяці та спостерігають за нами.
Хьюстон: Що? Якого дідька там у вас відбувається? Що сталося?
Армстронг: Вони тут.
Хьюстон: Центр управління викликає «Аполлон–11».
Армстронг: Ми бачили кілька гостей.
Хьюстон: Повторіть ваше останнє повідомлення.
Армстронг: Я кажу, що тут є інші космічні кораблі. Вони стоять рівною лінією з другого боку кратера.
Хьюстон: Вони перед вами? Чути які–небудь шуми з НЛО?
Армстронг: Вони приземлились тут. Вони тут, і вони спостерігають за нами!
Прийшовши до тями, Армстронг і Олдрін після кількох годин вагань усе ж ступили на Місяць. Встановили прапор США, поставили капсулу з посланням 70 мовами світу і негайно відбули на орбіту.
Це була перша, але не єдина стенограма розмови, образно кажучи, Місяця із Землею, що вийшла навмисне чи з необережності у відкритий медійний простір.
Знаючи про можливе витікання особливо таємної інформації, фахівці NASA вдалися до такої, як їм видавалося, хитрої витівки, щоб нас обдурити. Астронавти отримали інструкцію, згідно з якою у відкритому радіозв’язку вони повинні вживати слово «Аннабель», що має означати «вогонь» чи «спалах», «Барбара» — неприродна споруда, «Санта Клаус» — невпізнаний літальний об’єкт».
Ось уривки зі стенограми членів екіпажу «Аполлона–14», датованої 31 січня 1971 року:
Стюарт Руза: Це «Аннабель» або «Барбара». Те, що ми бачили вчора, коли пролітали…
Алан Шеппард: Перевір. Хьюстон не повірить у це. Подивися на колію навколо кратера, що веде до нього якраз до виступу.
Едгар Мітчелл: Вона прокладена якраз на виступі. Це приблизно в милю висотою. Ти це бачив? Світловий факел, що йде від відводу кратера на темному боці. Це якраз нище «Аннабель».
Це той самий Мітчелл, якого врятував Порфирій Корнійович.
А це враження екіпажу «Аполона–17»:
Харрісон Шмідт: Ого! Я щойно бачив спалах на Місячній поверхні. Яскравий спалах на північному краю 4 кратера Гримальді, там, де була тільки вузька лінія світла. Гадаю, це ««Аннабель».
Рональд Еванс: Ти знаєш, я би ніколи не повірив! Я знаходжуся прямо над краєм Моря Східного. Щойно подивився вниз і на власні очі побачив яскравий спалах. Прямо в кінці борозни на поверхні Місяця».
Тепер трохи передісторії, коли космонавтів ще не було як таких.
На конференції у Постдамі, на якій ділили світ, десь уже на фіналі малювання європейських кордонів Сталін кинув фразу, що, мовляв, не про все ще домовилися, і хитро посміхався у вуса. Президент США Г. Трумен стрепенувся, що йдеться про поділ Берліна. Але генералісимус кинув якусь незбагненну фразу — треба домовлятися щодо… Місяця.
Чого не забереш у Сталіна — стратегічного бачення, якого після нього практично немає у європейській політиці. Він знав, про що говорив, — Сталін планував на Місяці розміщати зброю і вже колишніх союзників він не лякав, а переводив питання про космічні сфери впливу у практичну площину.
Ця сама практика розпочалася через п’ять років після смерті Сталіна, коли 2 січня 1958 року Радянський Союз запустив перший космічний апарат «Луна–1». Сідати на Місяць побоялися або ще не вміли. За шість тисяч кілометрів від супутника повернулися. Але вже у вересні 1959 року автоматичний зонд «Луна–2» сів на Місяць. Правда, лише із другої спроби.
Дивацтва почалися вже тоді, на початку непривітних взаємин. Щойно відбулося це перше прилучення, тієї ж миті припинився радіозв’язок із безпілотним зондом. Але астрономи із багатьох країн світу — крім СРСР і США, а саме Швеції, Німеччини, Угорщини, Чехословаччини, спостерігали одне і те ж — справжній феєрверк! Місяць відповів на вторгнення канонадою вибухів у різних місцях своєї поверхні.
На Землі це викликало шок. Наукові кола висували просто неймовірні гіпотези. Мені доказовою видається припущення І. Лєскова у його «Книзі таємниць»: «Земляни вторглися на Місяць, і чи не привело це у дію механізми самознищення об’єктів, про які нам знати не можна».
Потім так, саме канонадою, зустрічали всі наступні радянські й американські апарати, що сідали на Супутник.