І ось «бомба» у майже буквальному сенсі. Учетверте послали на Місяць візитера «Луну–15» із особливою місією — доставити на Землю зразок місячного ґрунту. Пробу взяли, і на Землі вже раділи черговому успіху. Але вже повертаючись додому, станція зникла. Була знищена. Збита. Як і ким — невідомо донині.
Наперед скажу, що освоєння космосу, особливо в СРСР, — сфера діяльності за найвищим ступенем таємності. Тут грифів «Цілком таємно» не менше, ніж у сфері, приміром, виробництва ядерної зброї. Тому ми можемо користуватися лише невеличким витіканням інформації хіба що із демократичного американського боку. Це можливо в межах відсотка чи менше відомостей, які нам дозволено знати. Офіційна влада всі космічні, м’яко кажучи, пригоди тримає у таємниці. Одне відомо достеменно: наші вторгнення на Місяць — надзвичайно небезпечні для існування самої людської цивілізації, а для тої сторони, неземної, виглядає так, дуже небажані. Наші візаві, як мінімум, нам не довіряють.
Десь у піковий момент наших взаємин із Місяцем у США відбулася суперрезонансна прес–конференція колишнього керівника фотографічної служби Лабораторії з дослідження Місяця NASA K. Джонсона і письменника Р. Хоугленда. Майте на увазі, що інформація йшла не від Герберта Веллса, а від знавця теми прес–конференції №1. Журналістам було сказано, що влада приховує від суспільства винятково важливі відомості, які містяться на фото з Місяця.
Що ж показали відчайдушні американці на цій фотосесії із нашого нічного красеня, оспіваного поетами всіх часів і народів? Таке враження, що знімали на Супутник, а саму неньку Землю. Башта із напівпрозорого склоподібного матеріалу. Титанічні хрести зі світла висотою 800 метрів, встановлені як пізнавальні знаки. Руїни зіккуратів — шумерських варіантів пірамід, що трактуються, як агрегати колишнього земного космопорту. Схожі на шумерські, цілі міста, поховані під камінням, мости, дороги, копальні.
Інший американець Дж. Леонард у 1977 році видав книгу «На нашому Місяці є ще хтось…». І знову — це не фантасмагорія, а робота із документами, яким присвоєно відповідні таємні номери NASA. Чотири десятки знову приголомшливих фотографій. Особлива увага автора — до зіккуратів, котрі, як відомо, на Землі десятки тисяч літ тому були споруджені пришельцями із планети Нібіру за шумерським епосом.
Особливо чітко видно гірничодобувні копальні, які мають у діаметрі два кілометри, із застосуванням екскаваторів. Автор так описав цього велетня, який називають у його честь Джоном Леонардом: «Це гігантські об’єкти, що виглядають, як два перехрещені черв’яки. На відміну від інших конструкцій, вони не видаються металічними і знаходяться у лежачому положенні».
Британець Дж. Леонард, як і японець П. Міцуї, майже однаково описали місячні трубопроводи. Ось іще один епізод: «В семи милях від Булліальда «Рейнджер–7» зробив унікальні фото великого металевого об’єкта, що має закруглену форму із баштою зверху. На циліндрі видно прогалини на рівній відстані одна від одної. Із цієї башти виходить туман або пара. На об’єктах проглядаються пізнавальні знаки».
Маються на увазі хрести, що світяться, як маяки, і підносяться над цим «виробництвом» на висоту майже до кілометра. Очевидно, вони сигналізують в Небо — де саме ведуться роботи.
Окрім цієї, за жанром, науково–популярної літератури, маємо, врешті, офіційний Каталог NASA місячних подій різноманітного характеру. У ньому — 579 епізодів, з яких виділено 186 як особливо цінні. Загалом у статистиці американського космічного агентства є така цифра — три мільйони фотографій з Місяця.
І все ж фото — це «мертва» дійсність. Уся ця чудасія вражає, приголомшує, але не рухається. Мертва космічна зона.
Не кваптеся з висновками. При всій повазі до земних мислителів їхні висновки завше оповиті сумнівами, оскільки тисне той факт, що мудрість свою вони продукують, не відриваючи сідниць від стільців. Їм завше є змога дорікнути — ви ж там не були.
А що кажуть ті, що були там, у космосі і на Місяці?
Під час першого пілотованого польоту на Місяць члени екіпажу «Аполлона–8» не тільки бачили дископодібний НЛО, а вимушені були маневрувати, щоб не зіткнутися з ним, що кінець кінцем призвело до того, що на якомусь відрізку маршруту «Земля—Місяць» вони збилися з курсу.
Астронавт Гордон Купер за вікном побачив червоний НЛО, який зафіксували і наземні служби.
Циліндричний НЛО супроводжував корабель «Джеміні» і його на власні очі бачив астронавт Олтон Мак–Девітт.
Командир «Меркурія МА–6» Джон Гленн бачив аж три НЛО поруч зі своїм кораблем. А його послідовник із «Меркурія Ма–7» Мальком Скотт Карпентер не тільки бачив, а й сфотографував неземного колегу.