Уся ця Галактика крутиться таким чином, що таке шикування буває один раз на 26 000 років (не забули про 26?). Те, що буде 21 грудня 2012–го, — повторюється щораз через 26 тисяч літ.
А яке це має відношення до календаря майя із його Світовою Епохою із її п’ять з гаком тисяч років. А те, що 26 тисяч — це п’ять таких епох. Ми — п’ята версія людства у цьому циклі. Вони нас і себе так і називали — п’ятою епохою.
Коли із нашою домашньою Сонячною системою, доволі невеличкою, яка складається із 40 мільйонів зірок, ще можна розібратися по–домашньому, то збагнути отой Центр Галактики, від якого всі біди (а може, навпаки), — то вже не для середнього ума.
Але давайте напружувати звилини, ковтаючи те, що кажуть нам уже не майя, а наші сучасні вчені. Отже, до цього центру — 26 000 світових років від Землі. У таких неймовірних масштабах час суміщається із простором, і роки вже — не одиниця виміру віку, а відстані.
Як завше буває, коли пересуваєшся із пункту А у пункт Б, за основу виміру береться швидкість як кількість відстані за одиницю кількості часу. У населеному пункті, приміром не у космосі, а у Гватемалі, як і в Україні, — не більше 60 км за годину. Але по дорозі до центру Галактики на сьогоднішній день густонаселених районів, у яких, як у нас на міжнародній трасі Київ–Чоп, гуляють гуси, — не виявлено, хоча це ще не факт, що їх, заселених планет, як наша, — немає. Я, наприклад, переконаний, що є, і їх, різного роду інопланетян, — тисячі, а то й мільйони.
Тому середня швидкість на спідометрі до центру Галактики — 300 мільйонів метрів за секунду. Виходячи із такого середнього темпу руху, один світовий рік дорівнює 5,88 трильйона миль (рахували американці, тому — у милях, а у кілометрах було би майже у два рази більше, бо якщо на їхніх трасах максимальна швидкість — 65 миль, то я знаю, рухаючись із Нью–Йорка у Вашингтон, що це означає приблизно — 110 км за годину. Дороги — супер, але дбають про безпеку і за 120 км уже штрафують).
І цих п’ять з гаком трильйонів означає, що до галактичного центру — 153 квадрильйони миль. А сам той центр — те, що можна популярно назвати чорною дірою, яка за розмірами у 2,5 мільйона разів більша від Сонця, котре, як відомо, незрівнянно більше від нашого маляти — Землі.
Ну і що, коли відбувається оте «всеобщее построение» у 26 помножити на тисячу літ? А те, що бунт піднімається на самому Сонці, а під цим впливом Земля має дурну звичку трясти своїми кремезними плечима. Неначе їй набридає, що 7–мільярдноголове людство сидить у неї на шиї і вона, труснувши полюсами, скидає його з пліч. Куди скидає?
А у безодню Всесвітнього потопу. Чули про таку штуку і про Ноя з його ковчегом, що заплив на гору Арарат? Майя Біблію не читали, але вони, як Авраам і Мойсей, писали про одне і те ж. А як це виглядає наяву, CNN показала кілька місяців тому, коли Японія стала репетицією цього самого Потопу.
Коротко і ясно: в момент цього невблаганного вирівнювання відбувається на Землі під впливом розлюченого Сонця такий переверт, що світ гине. Змінюються місцями північний і південний полюси. У перекладі з біблійної мови чи будь–якої іншого святого письма кінець світу мовою сучасної науки перекладається, як інверсія магнітного поля Землі.
Чимало сучасних наукових джерел сходяться на одному висновку: за останні 76 мільйонів років кінець світу із майже тотальним винищенням усього живого траплявся 171 раз (інтервал такий, про який знали майя, — 26 000).
1 березня 2005 року індійський електронний журнал надрукував статтю, у якій людство сповіщалося про результати дослідження у Хайдарабаді — комп’ютерного моделювання, згідно з яким в момент завершення календаря майя відбудеться інверсія магнітного поля нашої планети. Заголовок публікації такий: «Комп’ютерні моделі передбачають: інверсія магнітних полюсів Землі і Сонця у 2012 році може знищити людську цивілізацію. Врятувати може лише інопланетне втручання».
Цього разу це вже не американські індіанці, а натуральні індуси, як прийнято вважати, найталановитіші на планеті комп’ютерники. До речі, коли індіанці майя називають нас п’ятим комплектом людства після винищених попередніх чотирьох, то не менш проникливі і посвячені в галактичні промисли предки цих головастиків із берегів Інду нарахували ще більше таких цивілізаційних версій.
І якщо вдуматися, то звідки і з чого ми взяли, що ми і такі, як ми, — неначе єдині тут — перші й останні? А чому до нас не було таких же людств, які піднімалися на крилах науково–технічного прогресу на таку ж висоту, як ми, а може, й вище, а потім зникали, залишивши нам такі незбагненні сліди, як піраміди, Стоунгендж чи космодром, на якому було звелено збудувати справді якесь галактичне місто між Небом і Землею — Єрусалим. Звідки у нас така гординя, що ми тут перші і єдині?! А майя каркають — останні…