Выбрать главу

«Інверсія магнітного поля» — от назва наукової теми вічного побутового «ужастіка» «Кінець світу». І що ж не за міфілогічними алегоріями, а за науковими дефініціями відбувається,

КОЛИ НІЧ НАСТУПИТЬ НА СХОДІ.

Куля наша земна тримає нас на своєму верхньому шарі, що є лише корою Землі. Її товщина чи глибина від поверхні, на якій ми, живі тварі по парі, повзаємо, літаємо, ходимо, а дехто й бігає зранку, — 30–40 кілометрів (нарешті нормальні цифри, а не як із тою Галактикою із її квадрильйонами). Правда, кора ця під поверхнею Світового океану відповідно — значно тонша, — кілометрів 5–7, як середня відстань між селами у густонаселеній моїй рідній Галичині. Наступний шар, той, що одразу під корою, чомусь назвали мантією, хоча це товщиною 2800–метровий кам’яний обруч. А далі — уже твердь втрачається, бо тут починається зовнішнє ядро, зріджена оболонка, дуже нерівномірно розподілена між морями і континентами — завширшки від 2800 км до 5150 км. І от у центрі «м’ячика», на глибині від нашої кори у 5150–6370 км — внутрішнє, залізо–нікелеве ядро.

Від цієї серцевини й поширюється магнітне поле Землі. Спостереження за цією штукою, можна сказати, науково–системні, розпочалися ще із 1829 року, і від тої пори магнітний диполь, а саме внутрішнє ядро, змістився на 451 кілометр і продовжує прискореними темпами нарощуватися останнім часом.

Але спочатку розберемося з тими полюсами. Прийнятно вважати, що їх у нас два, а насправді — чотири. Північний полюс дрімає під льодовою ковдрою Північного Льодовитого океану на глибині 4087 кілометрів. Південний — точно так само у глибинному лігвищі такої морозильної камери, як Антарктида. Але це відомі із шкільних програм географічні полюси. А полюси магнітні — то вже зовсім інша штуковина, яка характеризує нашу планетку як велетенський магніт, і вже північний полюс зафіксовано на 1600 кілометрів південніше від географічного, що якраз там, де канадський острів Нунавут. Відповідно Південний полюс–магніт сповзає від свого географічного собрата північніше, вже під глибинами Індійського океану.

Затишно було би, звичайно, якби ці спиці не смикалися і сиділи тихо у нішах, як їм передбачено космічною геометрією.

Але ні, останнім часом вони почали неначе оживати. За три десятиліття швидкість Північного полюса збільшилася у чотири рази. Тепер він уже виповз із тої самої океанської ковдри і заскочив під перину суші. Сьогодні він уже не морський мешканець, а житель Аляски. І це цілком зримий рух — зі швидкістю 40 кілометрів на годину, що у чотири рази більше, ніж тридцять років тому.

І що з того? А те, що вперше у житті, принаймні нинішнього покоління, морози прийшли через Каліфорнію у Мексику і Гватемалу. Майя, якби встали, то тицьнули б нам пальцем: бачте, на наші піраміди вперше за десятки тисячоліть падає сніг, а ви нас за людей не мали, хоча ми на тих полюсах розумілися тоді, коли ви ще під столом цивілізації пішки ходили.

Сніги валять нині запросто на батьківщині Христофора Колумба, в Іспанії і південніше, аж до Сахари, а відтак повіяло хурделицею, як у Новосибірську, над

Багдадом та Делі… від того, що протилежний полюс повзе синхронно вгору, що там, де, як відомо, — вічне літо, збуджені снігом кенгуру покинули в екстазі межі знаменитого зоопарку Мельбурна, у якому мені пощастило зробити фото із цими винятково добрими і дивовижними тваринами.

Натомість, коли послідкувати за російським метеоканалом, то швидко ви перестанете дивуватися, що у Тюмені дуже часто буває тепліше, ніж у Києві, а у північній країні із суворим кліматом, який сформував потребу зігріватися 40–градусним трунком, пожежі стали загрозою національній безпеці — загрозою, супроти якої виводять не лише МНС, а непереможну пост–Червону армію. А пожежі–то — від небаченої жари у цариці холоду Росії. Від того у Якутії почала танути вже не вічна мерзлота, а в Амурську затоку загостювали із теплих гольфстримів білі акули, які побачити тут — те саме, що динозаврів на Хрещатику.

Якщо так піде далі, то дійде до кінцевого пункту — полюси поміняються місцями. Вчені твердять, що Земля має дуже дурну звичку робити це регулярно, й останній раз — десь 12 тисяч років тому.