З досвіду Захаров знав: чим буденніше, спокійніше поставишся до справи, тим вона легше вдається.
Якщо йому не вдасться добитись від себе урівноваженого стану, нічого не вийде!
Але він доб'ється.
Захаров з'їв цілу сковорідку картоплі, запеченої, як він любив, зі сметаною і маслом у духовці. Полагодив матері електричний утюг. Почистив чоботи, хоч він повинен був сьогодні йти в цивільному. Витріпав килимок.
Усі ці дрібні хатні справи розсіяли його думки і привели, нарешті, в той спокійний, урівноважений стан, якого він добивався.
Телефон мовчав. Але Захаров знав, що полковник уже у відділі і, так само як і він, скоса поглядає на апарат, розуміючи, що дзвонити безглуздо! Нового нічого не скажеш, тільки вдариш один одного по нервах.
— Листів немає, мамо? — спитав Захаров, хоч знав, що листів нема, виходив на площадку сходів і дивився в отвори поштової скриньки.
— Немає, Льошенько. Так позавчора ж був. Оля писати не любить. Хіба що через тиждень тепер прийде…
«Нічого, звикне, то й полюбить! — думаючи про дружину і матір, вирішив Захаров. — Винен, звичайно, занадто самостійний характер Олі. Вона хоче все вирішувати і робити сама!» У всіх родинах дітей виховують бабусі, якщо вони є. Оля заявила, що відбавить дочку в дитячий садочок, а дома виховуватиме сама. Баба ходить навколо з повними очима сліз і мовчить, бо Захаров при першому ж натяку на сімейний конфлікт заявив, що ні материна, ні Олина дудка йому не підходить, він буде у всіх випадках поводитися так, як велить совість. «І не жалійтесь одна на одну, і не ходіть до мене з претензіями…» сказав він і, треба сказати, тримається з тих пір досить твердо.
Коли Оля виїздила в село, бабуся ночами не спала, переживала — як же мале справиться з порогами в хаті! Вже певно гуль наб'є! Потиличкою б не впала! Оля написала, що з першого ж дня в селі вони почали вчитись переходити пороги. І тепер освоїли завдання, уже переступаєм, тільки іноді сідаєм верхи на поріг. Ні, звичайно, у Ольги система правильна! Мама певно цілими днями перетаскувала б Аську через цей самий поріг на руках!
— Льошо, ти що?
— Іду, мамо! Бувайте здорові! Повернусь, як завжди, якщо затримаюсь на роботі, подзвоню!
Захаров насунув на ліве око м'який сірий капелюх і вийшов.
Дивно, як змінюється людина, одягнувши цивільне вбрання. В лілуватосірому костюмі, в різьблених сандалях Захаров зразу став схожим на актора. Він і йшов тепер якоюсь особливою ходою, широко розвернувши плечі, ледь пружинячи і похитуючись.
У зубах він покусував янтарний мундштук, очі звузились, губи розпливлися, втративши попередню форму.
Тепер він уже не думав про те, що через годину зустрінеться з чужаком вовчої породи.
Зміна зв'язкових завжди дратує. Він довго придивлятиметься до Захарова і прощупуватиме його запитаннями. Так вони поговорять, і кінець кінцем Горелл повинен буде заспокоїтись. Повинен за всяку ціну. Заспокоїтися і розповісти Захарову про свої плани. Попросити допомоги.
І найголовніше — те, заради чого посланий Захаров, — треба спонукати Горелла скористатись його резервним зв'язковим.
Такий, як Горелл, обов'язково повинен мати дві нори. Десь у місті є зрадник, зв'язаний з ворогами, його адреса і пароль були повідомлені Гореллу в останню хвилину перед засиланням на нашу землю. Горелл може скористатись його допомогою тільки в хвилину найбільшої небезпеки, коли не буде більше засобів триматись на поверхні самому…
Такий, як Горелл, міг і сам пустити злоякісну парость. Треба виявити її! Треба ввійти до нього в довір'я, стати його помічником, посередником, правою рукою. Все це дуже непросто.
Якщо Горелл учує недобре — другого побачення не буде. Більше того, з цієї хвилини Горелл уже нікого не підпустить до себе. Обірве всі зв'язки, скаламутить воду, піде на дно, в баговиння, і буде там відлежуватись, ждатиме нагоди вийти. Може втекти!
Можливо також, що Горелл піде з побачення один. Судячи з того, як він розправився з Окуневим, можна напевно сказати, що Горелл з ворогами не церемониться.
А Захаров має право тільки захищатись! Знищити Горелла зараз не можна. Він став ніби ключем до ряду питань. Ні, Захаров не має права сьогодні помилятись!
«Нічого, постараємось справитись! — сказав собі в думці Захаров ще вчора ввечері. — Треба справитись!»
Захаров ще здалеку помітив Горелла — чужак стояв за деревом в алеї старих сріблястих беріз, що зрослися кронами. Тут було зручно розмовляти, безлюдно і тихо.
Звичайне людське око не побачило б Горелла — він стояв, щільно притиснувшись до стовбура берези, і його білий плащ зливався з корою. І Захаров «не помітив».