Він вставив у янтарний мундштук сигарету, відшукав у кишені сірники, закурив, повернувся до стежки і обережно поглянув: «Чи не йде той, до кого він прийшов на побачення». Захаров викурив більше половини сигарети, коли Горелл злегка кашлянув.
Уже без награвання Захаров здригнувся. Він не почув, як підійшов Горелл.
Горелл мовчав і розглядав Захарова.
— Я приїхав з Ленінграда, — нерішуче сказав пароль Захаров і відступив на два кроки.
— Ніколи не бував у цьому місті, — після великої паузи відповів Горелл, не зводячи очей з обличчя капітана. — Якого чорта треба було міняти зв'язкових? — запитав він, не змінюючи інтонації.
— А ви про це їх і спитайте! — спокійно відповів Захаров. — Я звідки знаю?
— Є для мене що-небудь? — запитав Горелл, не сідаючи і все ще не одводячи погляду від обличчя капітана.
Захаров мовчки подав капсулу.
— Ви знаєте, про що тут говориться? — запитав Горелл, підкидаючи на долоні резинову трубочку.
Замість відповіді Захаров мовчки здвигнув плечима.
— Як ви зустрічаєтесь із шефом? — поцікавився Горелл.
— А вам яке діло? — Захаров сплюнув і почав вибивати мундштук об стовбур берези, що поросла бархатистими голубуватими смужками моху.
— Що вам ще доручили передати мені? — допитувався Горелл.
— Він звелів робити все, що ви скажете, — неохоче сказав Захаров. — Більше я нічого не знаю.
Знову Горелл промовчав.
Новий зв'язковий йому сподобався. Вже добре, що не боягуз. Не допитливий. Поки що ясно одно — це серйозна людина. Але на чию дудку він грає? Сам Горелл був надзвичайно схвильований і чекав, чи не проявиться в новому хоча б мізерний слід напруження, того особливого, добре відомого йому напруження, з яким зустрічаються два розвідники.
Можна замаскувати його як завгодно і чим завгодно, але воно обов'язково проявиться, і перемагає в таких випадках той, хто перший уловить його в другому.
Горелл знову і знову вдивлявся в Захарова. А той, як і раніше, стояв, притулившись до стовбура берези, гриз янтарний мундштук і жмурився від сонця.
Горелл мовчав. Ні, нехай тепер заговорить оцей новий, хоч про що-небудь та спитає! Запитання — це дуже важливо! У запитанні іноді проявляється вся людина!
Захаров усе мовчав.
Хлопчик років п'яти показався на алеї. Босий, у сірих штанцях, що трималися на одній підтяжці, він діловито біг підтюпцем, розмахуючи великою консервною банкою на дротяній дужці. Він поспішав у якихось своїх, важливих справах.
— Ей! — ліниво гукнув на нього Горелл. Хлопчик спинився і, не припиняючи свого заняття, втупився очима в Горелла і Захарова.
— Хочеш цукерку? — спитав Горелл і усміхнувся.
— Давай! — зневажливо погодився хлопчак, звернув із стежки і затюпав до Горелла.
Горелл ступнув йому назустріч, а коли вони зблизились, він викинув уперед ногу і носком ноги сильно ударив хлопчика в бік. Загриміла, відкочуючись, банка. Хлопчик не скрикнув. Приголомшений ударом, він лежав на спині, худенькі груди його важко піднімались і опускались, і з кожним віддихом шкіра туго обтягувала реберця.
Горелл оглянувся на Захарова і, не відриваючи погляду від обличчя капітана, зробив крок до хлопчака.
— Назад! — різко сказав Захаров. — Не чіпайте дитини!
Та Горелл раптом втратив усякий інтерес до хлопчака. Він повернувся до нього спиною і з новим виразом вдивлявся в Захарова.
— Тікай! — сказав Захаров хлопчикові. — Чуєш? Швидко!
Без жодного звуку хлопчик перекотився на животик і на колінах і руках відповз убік. Потім насилу звівся на ноги і, притримуючи руками бік, все так само мовчки зашкандибав по стежці і незабаром зник за деревами.
— Отже, ти нічого не знаєш? — усміхнувся Горелл в обличчя Захарову.
Захаров мовчав.
Він зрозумів, що програв бій.
Ось вона, поразка! Сталося те, про що він не думав серйозно. Не смів навіть припустити про поразку!
— Що ж тепер? Як бути далі?
І «купив» же його Горелл старим способом, з метою провокації вдавшись до мерзенного вчинку. На цьому вже «горіли» наші розвідники.
Ні, Захаров нічого не міг з собою зробити! Він не міг допустити, щоб тварина вбила дитину! І виказав себе!
— Тихо, тихо! — пересторожливо сказав Горелл, помітивши, що м'яз на правій щоці Захарова здригнувся.
— Виходить, ти, сволото, хотів обдурити мене! — повторив він і, випроставши праву руку, піймав у долоню ніж, що ковзнув із рукава.
Він заніс руку і метнув короткий, важкий ніж.