Від хвилювання Брейді старе серце Ела закалатало. Його руки знялися з клавіатури й стислися в кулаки. Можливість порішити більше людей, які не загинули в центрі, блякла на тлі іншої грандіозної ідеї, що заволоділа ним: закінчити те, що тоді не вдалося в «Мінго». Він навіть уявляв, як пише до Ходжеса: «Ти думав, що зупинив мене? Подумай іще раз!»
Як же й гарно це буде!
Він був цілком певен, що Бабіно стане грошей, щоб купити «заппіт» кожному, хто був там того вечора, але оскільки Брейді матиме справу з кожною жертвою окремо, то гарячкувати не слід.
Він послав Z-Боя по Бабіно. Бабіно приходити в палату не хотів. Тепер він боявся Брейді, і Брейді це неабияк тішило.
— Ви будете дещо закуповувати, — сказав Брейді.
— Закуповувати… — Слухняний, уже не боїться. У палату 217 зайшов Бабіно, але нині біля крісла Брейді сутулився Доктор Z.
— Так. Ви кладете гроші на новий рахунок. Назвімо його «Gamez Unlimited» — як «ігри», тільки в кінці слова «z».
— Z. Як я. — Голова неврологічного відділення вичавив із себе вузьку порожню посмішку.
— Дуже добре. Скажімо, сто п’ятдесят тисяч доларів. Також ви надасте Фредді Лінклаттер нову, більшу квартиру. Тоді вона зможе отримувати товари, які ви закуповуєте, і працювати з ними. Дівчинка буде багато працювати.
— Я надаю їй нову, більшу квартиру, щоб…
— Слухайте мовчки. Їй також буде потрібне деяке нове обладнання.
Брейді нахилився вперед. Перед ним уже сяяло майбутнє, де Брейді Вілсон Хартсфілд здобуде перемогу після того, як старий коп-пенсіонер вирішив, що його гру скінчено.
— Найважливіший пристрій називається репітер…
Голови і шкури
Фредді прокидається не від болю, а від того, що хоче в туалет. Здається, міхур ось-ось лусне. Вилізти з ліжка — це серйозна операція. Голова гуде, а грудна клітка неначе в гіпсі. Не сказати, що дуже болить, але все просто якесь важке і тверде. Дихаєш — як штангу штовхаєш.
Ванна кімната виглядає наче в якомусь фільмі про кривавих маніяків — і Фредді сидить на унітазі з заплющеними очима, щоб не бачити крові навколо. Їй дико пощастило вижити, і з неї виливається мало не десять галонів сечі. Чорт, ух ти ж і пощастило. А чому я потрапила в цей хріновиверт? Бо фоточку йому принесла. Правду мама казала: доброта карається.
Але якщо вже є час тверезо поглянути на речі, то він саме настав, і Фредді змушена визнати, що сюди її привела не принесена Брейді фотографія — не через неї вона сидить тут у закривавленій ванній з ґулею на голові й діркою в грудях. Вона тут — бо повернулася, а повернулася, бо заплатили: п’ятдесят за сеанс. Просто дівчинка за викликом, подумала Фредді.
Ти розумієш, що це означає. Можна собі казати, що все стало зрозуміло лише тоді, коли Доктор Z приніс флешку, яка активувала той стрьомний сайт, — але ж ти знала й тоді, коли почала ставити оті оновлення на всі їхні «заппіти», правда ж? Просто конвеєр: сорок-п’ятдесят штук на день, доки всі, що працювали, перетворилися на бомби сповільненої дії. Понад п’ятсот. І знала ж ти весь час — то був Брейді, а Брейді Хартсфілд — ненормальний!
Вона натягує штани, спускає воду й виходить з ванної. У кімнату пробивається приглушене світло, але все одно воно ріже очі. Вона мружиться, бачить, що починається снігопад, і човгає на кухню, тяжко дихаючи. Холодильник набитий коробочками з залишками китайської хавки, але у дверцятах є і парочка банок «ред була». Фредді хапає бляшанку, одним духом випиває половину — і їй трохи кращає. Може, це просто психологічний ефект, але нехай.
Що ж тепер робити? Боже, що ж робити? Чи є якийсь вихід із цього всього?
Вона шкутильгає до комп’ютерної, тепер уже дещо бадьоріше, і будить монітор. Шукає сайт zeetheend.com, сподіваючись побачити мультяшного чоловічка з кайлом, — і в неї просто серце йде у п’яти: весь екран заповнює зала з труною і свічками — власне, оце вона й бачила, коли завантажувалася з тієї флешки і подивилася на стартовий екран (замість того щоб усе вантажити не дивлячись, як було сказано). І ця дурна після «Blue Цyster» грає…