— Мене не дуже цікавлять фоточки з літньої відпустки і кількість друзів, — каже Ходжес.
— А ти певен? Друзів у неї лише шестеро, зокрема Ентоні Фробішер. Я майже зовсім певна, це і є…
— Фробішер! — кричить Джером із кабінету Ходжеса. — Ентоні Фробішер — ось хто третій у «Кіберпатрулі»!
— Що, Джероме? — каже Холлі. Вигляд у неї самовдоволений. — Знову я перша!
На відміну від Фредеріки Лінклаттер, Ентоні Фробішер існує в телефонних довідниках: і як такий, і як «Ваш комп’ютерний гуру». Номери однакові (напевне, мобільний, думає Ходжес). Він зганяє Джерома зі свого крісла і сідає туди сам, повільно, обережно. Той больовий розряд, який він отримав, сидячи на унітазі, ще не забувся.
Слухавку беруть після першого гудка.
— Комп’ютерний гуру Тоні Фробішер слухає. Чим можу вам допомогти?
— Містере Фробішер, це Білл Ходжес. Може, ви мене не пам’ятаєте, але…
— О, я вас чудово пам’ятаю, — голос у Фробішера обережний. — Що вам потрібно? Якщо ви про Хартсфілда…
— Я щодо Фредеріки Лінклаттер. Чи ви не маєте її чинної адреси?
— Фредді? А навіщо вам хоч якась її адреса? Я не бачив її, відколи «DE» закрилася.
— Справді? А на Фейсбуку ви друзі.
Фробішер недовірливо сміється:
— А хто в неї там іще? Кім Чен Ин? Чарльз Менсон? Послухайте, містере Ходжесе, у цієї сучки з її приколами друзів немає. Найближча їй істота — то був Хартсфілд, але мені щойно прийшло на телефон розсилкою, що він помер.
Ходжес не знає, що це за розсилка, та й не хоче знати. Він дякує Фробішерові й вішає слухавку. Він розуміє, що серед тієї жменьки друзів Фредді на Фейсбуку справжніх друзів немає, вона просто їх додала, щоб не почуватися геть самотньою. Холлі теж могла б зробити щось таке колись давно, але зараз у неї є друзі. На щастя для неї і для них. Звідси питання: як знайти Лінклаттер?
Пошуками «того, що впало» Ходжесова контора займається, але більшість їхніх методів усе ж спрямовані на пошуки поганих людей із поганими друзями, довгими досьє і виразними обличчями саме для оголошень «Розшукується». Він може вийти на неї, у цю комп’ютерну еру мало хто опиняється абсолютно поза доступом, але знайти її треба швидко. Щойно якась дитина вмикає котрийсь із «заппітів», вона завантажує рожевих рибок, починаються сині спалахи — і, як свідчить досвід Джерома, далі йде передпороговий заклик відвідати сайт zeetheend.
Ти ж детектив. Так, хворий на рак, але все-таки детектив. Тож відкиньмо всю сторонню фігню й візьмімося до безпосередніх обов’язків.
А складно все-таки. Сама думка про усіх тих дітей — яких Брейді тоді не вдалося знищити на концерті «Довколишніх» — весь час заважає. Серед них була й сестра Джерома, і коли б не Деріс Невілл, то Барбара була б зараз не в гіпсі, а в могилі. Може, в неї була лише випробувальна модель. Може, і в Еллертон теж. У цьому є певний сенс. Але ось тепер ці всі «заппіти», страшенна кількість їх, і кудись же вони пішли, хай їм грець…
І тут його осяває.
— Холлі! Мені потрібен телефон!
Тодд Шнайдер на місці, і він налаштований товариськи:
— Розумію, що ви там працюєте штурмовими темпами, містере Ходжесе?
— Так це називають.
— Ну як, вдалося вистежити оті дефектні пристрої?
— Та я, власне, за тим і телефоную. Ви часом не маєте адреси, куди було направлено партію «заппіт командерів»?
— Звичайно. Можна я вам зараз перетелефоную і скажу?
— А можна я не вішатиму трубку? У нас справа доволі термінова.
— Термінова справа з захисту споживачів? — Шнайдер дивується. — Це якось не по-американськи. Ну що ж, зараз подивимося, чим я вам можу допомогти.
Раз — і Ходжеса знову хапає. Дія ліків припинилася, вони його не тримають. Зараз в офісі і Холлі, і Джером, з’юрмилися навколо столу. Ходжес зусиллям волі втримується від того, щоб схопитися за бік. Секунди тягнуться, тягнуться… хвилина. Дві. Ходжес думає: там у нього, мабуть, інша лінія і він про мене забув — або нема нічого…
Музика в слухавці припиняється.
— Містере Ходжесе? Ви ще тут?
— Тут.
— У мене є адреса. Називається «Gamez Unlimited» — як «ігри» по-англійськи, тільки через Z, якщо пам’ятаєте, і номер 442, Мерітайм-драйв. Доручено для Фредеріки Лінклаттер. Це допоможе?
— Звичайно! Дуже дякую вам, містере Шнайдере.
Він вішає слухавку і дивиться на своїх двох помічників: струнку і по-зимовому бліду — і накачаного на будівельних роботах під сонцем Аризони. Вони й дочка Еллі, яка мешкає на іншому кінці країни, — це ті, кого він любить найбільше в житті.