— Панове, можете берегти таємницю?
Ті кивають, очі в них горять цікавістю.
— Маю повістку в суд передати, ага? Це цивільна справа, і на кону семизначна сума. Отой чоловік, який мимо вас проїжджав на драному «шеві», — лікар на ім’я Фелікс Бабіно.
— Ми його кожного листопада бачимо, — каже Тьорстон- дід. — У нього така амбіція, знаєте, — завжди через губу з тобою розмовля. Але ж він водить «бумера».
— Сьогодні він водить те, за що може схопитися, — каже Ходжес. — І якщо до півночі все не розрулю, справа закриється й одну бідну літню жіночку позбавлять платні.
— Лікарські порушення? — питає Двейн.
— Не дуже хочу розповідати, але от я їду туди.
Ви це запам’ятаєте, думає Ходжес. І ім’я Бабіно теж.
Старий каже:
— Тут у нас на задвірках два снігомобілі. Можу вам один позичити, якщо хочете: в «Arctic Cat» велике лобове. Їхати буде холоднувато, зате точно назад вернетеся!
Ходжеса така пропозиція зворушує — ще й від геть незнайомої людини, — але він хитає головою. Снігомобіль — тварюка шумна. Він вважає, що той, хто зараз сидить у «Головах і шкурах» — чи то Брейді, чи Бабіно, чи якась їхня химерна суміш, — знає, що він приїде. Ходжесові може грати на руку хіба тільки те, що той не знає, коли саме.
— Ми з напарницею поїдемо туди, — каже він. — А вже як звідти, то потім подумаємо.
— Ми мовчимо, еге? — каже Двейн і прикладає палець до усміхнених губ.
— Точно! А можна буде комусь зателефонувати, якщо ми застрягнемо?
— Телефонуйте просто сюди. — Тьорстон дає йому картку з пластикової таці, що біля каси. — Я пришлю або Двейна, або Павука Вілліса. Тільки не дуже глибоко вночі, і я за це сороківку попрошу — коли йдеться про мільйони, то ви, мабуть, можете собі дозволити?
— Тут мобільні працюють?
— П’ять паличок навіть у погану погоду, — каже Двейн. — Біля південного берега озера вишка стоїть.
— Добре це знати. Дякую! Дякую вам обом!
Він збирається йти, аж тут старий каже:
— У вас шапка не на таку погоду. Візьміть оцю. — І дає йому плетену шапочку з великим помаранчевим балабоном. — От тільки зі взуттям допомогти не можу…
Ходжес дякує, бере шапку, тоді знімає свій капелюх-федору і кладе на касу. Відчуття таке, наче в тому капелюсі невдача і залишити його тут — правильне рішення.
— Еквівалентний обмін, — каже він.
Обидва Тьорстони всміхаються — у внука зубів значно більше.
— Добре, — каже старий, — але ви на всі сто впевнені, що хочете їхати на озеро, містере… — він кидає оком на візитівку, — містере Ходжесе? У вас вигляд трохи хворий.
— Та то бронхіт, — каже Ходжес. — Кожної зими докучає. Дякую вам обом, дуже дякую. А якщо доктор Бабіно раптом тут з’явиться…
— Вітатися не будемо, — каже Тьорстон. — Дуже він вообража.
Ходжес іде до дверей — і раптом нізвідки накочується такий біль, якого він не відчував ніколи в житті, прохоплює від живота до самого горла. Наче в нього влучили вогняною стрілою. Він заточується.
— У вас точно все гаразд? — підхоплюється з-за каси старий.
— Так, нормально. — Насправді до «нормально» йому дуже далеко. — Ногу звело. Від водіння. Я по капелюха повернуся!
Якщо пощастить, думає він.
— Довго ж тебе не було, — каже Холлі. — Сподіваюся, ти їм щось хороше розказав.
— Повістка. — Ходжес не просторікує про це: таку легенду вони вже не раз застосовували. Кожен хоче допомогти, якщо несуть не їм. — Хто дзвонив?
Ходжес думає, що то був Джером, який питав, як у них справи.
— Іззі Джейнз. Було ще два самогубства — одне спроба, одне здійснене. Дівчинка стрибала з другого поверху — впала на кучугуру, не розбилася, тільки трохи кістки поламала. А хлопець повісився в комірчині. Залишив записку на подушці — там тільки ім’я «Бет» і намальоване розбите серце.
Колеса «експедішена» трохи пробуксовують, коли Ходжес тисне на зчеплення і виїжджає назад на внутрішньоштатну трасу. Їхати доводиться зі слабким світлом. Яскраві фари перетворюють сніг попереду на іскристу білу стіну.
— Ми маємо самі, — каже вона. — Якщо це Брейді, то в це ніхто ніколи не повірить. Він вдаватиме з себе Бабіно й вигадає якусь брехню, ніби налякався і втік.
— І не зателефонував у поліцію, коли Бібліотечний Ел убив його дружину? — питає Ходжес. — Сумніваюся, що це підійде.
— Може, й не це, а що як він може перекинутися на когось іще? Якщо він на Бабіно перекинувся, то, може, з нього ще на когось. Ми маємо діяти самі, навіть якщо в результаті нас заарештують за вбивство. Як ти гадаєш, це може бути, Білле? Як ти гадаєш — як?