Розплата — сука, і ось вона прийшла.
Холлі не питає Ходжеса, чому він повернув праворуч. Вона невротик, але не дурна. Він їде зі швидкістю пішохода, дивиться ліворуч, приміряється до світла з того боку. Порівнявшись із ним, він зупиняє машину й вимикає двигун. Тепер западає повна темрява, і, коли він озирається до Холлі, їй на мить ввижається череп замість його обличчя.
— Лишайся тут, — тихо каже він. — Напиши Джерому, що в нас усе добре. А я спробую пройти туди лісом і взяти його.
— Ти ж не маєш на увазі — живим?
— Якщо побачу його з одним із отих «заппітів» — точно ні…
«Та й без нього, напевне, теж», — думає він, а вголос каже:
— Ризикувати нам не можна.
— Отже, ти віриш, що це він. Це Брейді.
— Навіть коли й Бабіно — то він теж частина цього. По шию в цьому. — А проте в якийсь момент він відчув переконаність, що розум Брейді Хартсфілда керує тілом Бабіно. Інтуїція — річ занадто серйозна, щоб її відкидати, і здогад уже набув ваги факту.
Боже поможи, якщо я уб’ю його і виявиться, що це помилка, думає він. Тільки як же я дізнаюся? Як узагалі я можу бути певним?
Він очікує, що Холлі буде проти, що вона скаже: «Візьми мене з собою», але каже вона лише:
— Сумніваюся, що я цю штуку зможу звідси вивести, коли щось із тобою станеться, Білле.
Він дає їй картку Тьорстона:
— Якщо я не вернуся за десять хвилин — ні, хай за п’ятнадцять, — телефонуй йому.
— А якщо почую постріли?
— Якщо це я і зі мною все гаразд, я подам сигнал клаксоном машини Бібліотечного Ела. Два швидкі гудки. Не почуєш їх — їдь далі в сусідній табір «Щось там Великого Боба». Заїжджай, ховайся де-небудь і дзвони Тьорстону.
Ходжес перехиляється через центральну панель і вперше за час їхнього знайомства цілує Холлі в губи. Вона занадто вражена, щоб відповісти на цілунок, але й не сахається. Коли він відхиляється назад, вона знічено дивиться вниз і каже перше, що спадає їй на думку:
— Білле, ти ж у черевиках! Ти змерзнеш!
— Між деревами ще не так багато снігу — може, хіба що на два пальці.
Та й справді, холодні ноги зараз його мало хвилюють.
Він знаходить вимикач і гасить світло в машині. Коли він виходить із «експедішену», стримуючи стогін від болю, вона чує, як наростає шелест ялинових гілок. Коли б це був голос — це був би плач. Тоді двері зачиняються.
Холлі сидить на своєму місці і дивиться, як темний обрис Білла зливається з темними обрисами дерев, і коли вона вже не може його вирізнити, то виходить і йде його слідом. «Вікторі» 38-го калібру, який служив у поліції з батьком Ходжеса у п’ятдесяті роки, коли Цукрові гірки ще стояли порослі лісом, лежить у кишені її пальта.
Ходжес іде в бік світла у вікнах «Голів і шкур» обережно, крок за кроком. Сніг кидається йому в лице, обсипає повіки. Вогняна стріла знову палить його зсередини. Підсмажує його. Обличчям струменить піт.
Ну хоч ноги не горять, думає він — і тут перечіпається через засніжену колоду і падає. Валиться просто на лівий бік і заривається обличчям в рукав пальта, щоб не скрикнути. У пахвині відчувається гаряча рідина.
Штани намочив, думає він. Обмочився, як маленький…
Коли біль трохи вщухає, він підбирає ноги під себе і намагається встати. Не виходить. Мокре місце починає холодити. Він фізично відчуває, як член стискається, щоб не торкатися холодного. Ходжес хапається за низеньку гілку і знову намагається встати. Гілка відламується. Він безглуздо дивиться на неї, почуваючись якимсь героєм мультика — Лютим Койотом чи що, — і викидає гілляку. Коли він це робить, хтось підхоплює його під пахви.
Він так дивується, що ледь не скрикує. Тоді Холлі шепоче йому на вухо:
— Опа, Білле, — вставай!
З її допомогою він нарешті спинається на ноги. Тепер світло близько — не більше, ніж сорок ярдів крізь дерева. Він уже бачить сніг, що лежить у неї на волоссі й блищить на щоках. Він одразу згадує кабінет букініста Ендрю Халлідея і те, як він, Холлі й Джером знайшли там Халлідея мертвого на підлозі. Він сказав їм не підходити, але…
— Холлі, якби я тобі сказав іти назад, ти б це зробила?
— Ні. — Вона шепоче. Вони обоє розмовляють пошепки. — Можливо, тобі треба його застрелити, а без допомоги тобі туди не дійти.
— Ти мала б прикривати мені спину. Бути моїм страховим полісом. — Піт тече з Ходжеса струмками. Добре, хоч пальто довге. Він не хоче давати Холлі зрозуміти, що обісцявся.