— Я її понесу, — каже Ходжес. І понесе. Хоч як боляче це буде.
— Гаразд. — Обдумувати немає коли, і Ходжес розуміє, що Брейді цього хотів і чекав. Він на крок попереду. Весь час так був. І хто винен?
Я. Тільки я. Це мені за чергову гру в самотнього вовка… але що я ще міг зробити? Хто б у це міг повірити?
— Підійміть її, — каже Брейді. — Побачимо, чи справді можете. Бо щось ви дуже тремтите…
Ходжес підкладає руки під Холлі. У лісі він не міг звестися на ноги після падіння, але зараз збирає рештки сил і підіймає її непритомне тіло чисто, мов штангу. Він заточується, ледь не падає, але все ж знаходить рівновагу. Палюча стріла десь поділася — згоріла в лісовій пожежі, яку сама ж і почала в його тілі. Але він пригортає Холлі до грудей.
— Це добре. — У голосі Брейді чути щирий захват. — А тепер погляньмо, чи донесете до будинку.
Якось Ходжесові це вдається.
Дрова горять добре, і в приміщенні стоїть запаморочлива спека. Ходжес важко дихає, розталий сніг тече з позиченої шапки на лице. Доходить до середини вітальні, опускається на коліна. Шию Холлі він змушений тримати на лікті, бо зламане зап’ястя розпухає, як ковбаса. Він обережно кладе її так, щоб вона не вдарилася головою об підлогу з міцного дерева; добре, що йому вдається. Голова Холлі й так занадто постраждала цього вечора.
Брейді скинув пальто, окуляри нічного бачення й балаклаву. Так, це обличчя й сивина Бабіно (тільки незвично неакуратні) — але перед Ходжесом Брейді Хартсфілд. Останні сумніви розвіюються.
— Вона озброєна?
— Ні.
Чоловік, схожий на Фелікса Бабіно, посміхається:
— Ну що ж. Я тоді от що зроблю, Білле. Перевірю зараз її кишені і, якщо знайду зброю, переведу її вузьку дупу в наступний стан. Згода?
— Там 38-й калібр, — каже Ходжес. — Вона правша, тож, якщо він у неї, має бути в правій кишені пальта.
Брейді нахиляється, тримаючи Ходжеса під прицілом, палець на спусковому гачку, приклад спирається на праву половину грудей. Він знаходить револьвер, швидко оглядає, потім засовує за спину за пояс. Попри біль і відчай Ходжесові стає гіркувато-смішно. Брейді, мабуть, бачив, як таке робили всякі піжони-паскудники в кіно й по телевізору, — але це зручно тільки з автоматичною зброєю, бо вона пласка.
Холлі на плетеному килимку видає якийсь горловий хрип. Одна нога в неї смикається, потім заспокоюється.
— А ви? — питає Брейді. — Ще зброю маєте? Може, вічний захалявний пістолет?
Ходжес хитає головою.
— Але про всяк випадок чом би вам не підкотити штани трохи?
Ходжес так і робить: крім мокрих шкарпеток, не видно нічого.
— Чудово. А тепер зніміть пальто і киньте на диван.
Ходжес розстібається, і йому вдається мовчки струсити з себе пальто. Але от у момент кидка бичачий ріг проймає його від пахвини до горла — і він стогне.
Бабіно широко розплющує очі:
— Справді болить чи вдаємо? Живий звук чи фанера? Судячи з приголомшливої втрати ваги, я сказав би, що справді. Що з вами, детективе Ходжесе? Що сталося?
— Рак. Підшлункової.
— Ох ти ж Боже, це погано. Його навіть Супермен не переможе. Але бадьоріться, я можу скоротити ваші страждання.
— Зі мною робіть що хочете, — каже Ходжес. — Тільки її не чіпайте.
Брейді з великою цікавістю дивиться на жінку на підлозі.
— А це часом не та сама, яка рознесла те, що було моєю головою, ні? — Він відчуває у цих словах певний гумор і сміється.
— Ні. — Світ перетворився на лінзу відеокамери, яка то наближає, то віддаляє все з кожним ударом серця з підключеним кардіостимулятором.
— Вас вдарила Холлі Джібні. Вона повернулася до батьків в Огайо. А це моя асистентка Кара Вінстон.
Це ім’я спадає йому на думку геть нізвідки, і він без вагань його вимовляє.
— Асистентка, яка пішла з вами на місію «пан або пропав»? Якось мені нелегко в це повірити.
— Я обіцяв їй бонус. Їй потрібні гроші.
— А де ж, прошу пана, подівся ваш нігер?
Ходжес на мить замислюється, чи не сказати Брейді правду — що Джером у місті, що він знає: Брейді, ймовірно, у мисливському таборі, і скоро повідомить цю інформацію в поліцію, якщо ще цього не зробив. Але чи зупинить це Брейді? Ні, звичайно.
— Джером в Аризоні, на будівництві. «Середовище для людства».
— Який він суспільно свідомий! А я гадав, він з вами. Чи дуже постраждала його сестра?
— Ногу зламала. Скоро знову ходитиме.
— Як шкода.
— Ви на ній проводили випробування, так?