— Коли б Джером тут був…
Джером Робінсон нині в Аризоні, він взяв академку в коледжі на семестр і поїхав на будівництво з командою «Середовище для людства». Одного разу, коли Ходжес висловився про це, що хлопець тим будівництвом «прикрашає собі резюме», Холлі зробила йому зауваження: Джером це робить, бо він хороший! Із цим Ходжес не міг не погодитися: Джером справді хороший.
— У мене все буде гаразд. Та й, може, взагалі нічого такого. Ми з тобою наче діти, які бояться, що в порожньому будинку на розі водяться привиди. Якби ми про це сказали Піту, він би нас обох здав у психушку.
Холлі, яку, власне, вже так здавали (двічі), вважає, що в деяких порожніх будинках справді водяться привиди. Вона знімає зі свого плеча маленьку руку без перснів і швидким рухом хапає його за рукав.
— Зателефонуй, коли туди приїдеш. А другий раз — як виїжджатимеш. Не забудь, а то я хвилюватимуся, що ти не можеш зателефонувати, бо…
— У «Відрі» не можна мобілками користуватися, так, я знаю. Я зроблю це, Холлі. А поки що в мене до тебе два прохання.
Він бачить, що її рука смикнулася до блокнота, і хитає головою:
— Ні, цього не треба записувати. Усе просто. По-перше, сходи на eBay — чи куди ти ходиш купувати те, чого вже немає в продажу, — і замов один такий «Zappit Commander». Зможеш?
— Запросто! А по-друге?
— Компанія «Sunrise Solutions» купила «Zappit», а потім збанкрутувала. Хтось виконує обов’язки довіреної особи. Ця особа наймає юристів, бухгалтерів, ліквідаторів, щоб вони допомогли викачати з компанії все до цента. Дізнайся, хто це, — і я з ним зв’яжуся сьогодні чи завтра. Хочу знати, що сталося з тими непроданими пристроями, бо хтось же вручив такий Дженіс Еллертон через довгий час після того, як закрилися обидві компанії.
Вона аж сяє:
— Охрінезно блискуча думка!
Та не така вже й блискуча — просто поліцейська робота, думає він. Може, в мене й остання стадія раку, але я ж пам’ятаю, як справи робляться, а це вже дещо.
Це — дещо дуже непогане.
Вийшовши з Тьорнер-білдингу, він іде на автобусну зупинку (п’ятим значно швидше й легше доїхати через усе місто, ніж повертатися до «пріуса» і вести його самому). Ходжес у глибокій задумі. Він міркує про те, як же підійти до Брейді — як його можна розколоти. Він був асом у допитах, коли працював у поліції, тож він має знайти спосіб. Раніше він ходив до Брейді лише з тим, щоб посмикати його й підтвердити своє чуття: Брейді вдає напівкататонічний стан. А нині він має справжні питання, і повинен же бути якийсь спосіб змусити Брейді дати на них відповідь.
Треба потривожити павука, думає він.
У роздуми над плануванням майбутньої розмови втручаються думки про отриманий діагноз і неуникні страхи, якими такі думки супроводжуються. За своє життя — так. А ще виникали питання, наскільки погано йому стане дещо пізніше і як повідомляти про хворобу тим, хто повинен знати. Корінну з Еллі новина глибоко вразить, але загалом нічого з ними від того поганого не зробиться. Те саме стосується й родини Робінсонів, хоча він знає: Джером і Барбара, його мала сестричка (та вона вже не така й мала — їй за кілька місяців шістнадцять стукне), важко це переживатимуть. Але найбільше хвилюється він усе-таки за Холлі. Вона не божевільна, хоч що вона там казала в кабінеті, але вона вразлива. Дуже. У неї було два серйозні нервові зриви — один у школі, другий трохи за двадцять. Зараз вона сильніша, але останні кілька років її підтримують тільки він і їхня фірма. Якщо їх не стане, Холлі в небезпеці. Тут він себе не може обманювати.
Я не дам їй зламатися, думає Ходжес. Він іде, опустивши голову, сховавши руки в кишенях, дихаючи білою парою. Я не допущу такого.
Занурившись у думки, він не помічає подертого «шевроле малібу» — ця машина з’являється утретє за два дні. Вона припаркована на вулиці, навпроти будинку, де Холлі подалася вистежувати довірену особу збанкрутілої компанії «Sunrise Solutions». Поряд із машиною на хіднику стоїть літній чоловік у старій списаній армійській теплій куртці, заклеєній маскувальною стрічкою. Він дивиться, як Ходжес сідає в автобус, тоді виймає з кишені телефон і робить дзвінок.
Холлі дивиться, як її шеф — що, як виявляється, є тією людиною, яку вона любить найдужче в світі, — іде на ріг, на зупинку. У нього такий змарнілий вигляд — майже тінь того огрядного дядька, якого вона зустріла шість років тому. Йдучи, він тримається за бік. Останнім часом він часто так робить, і вона навіть не певна, чи він це усвідомлює.