Може, йому навіть премію дадуть. Може, й ні, але мріяти не вадить.
Він увійшов до палати 217 якось надвечір у грудні 2012 року, невдовзі після того, як вийшов єдиний регулярний відвідувач Брейді. То був колишній детектив Ходжес, завдяки якому Брейді було знешкоджено, хоча по голові дав йому не він і не він завдав йому мозкової травми.
Візити Ходжеса засмучували Хартсфілда. Коли він виходив — у палаті 217 падали речі, вода в душі вмикалася й вимикалася, іноді різко відчинялися й зачинялися двері туалету. Сестринський персонал усе бачив, і ніхто не сумнівався, що це спричиняє Хартсфілд, але доктор Бабіно тільки відмахувався від самої думки про це. Він стверджував, що це саме така істерія, яка буває в певного типу жінок (хоча у «Відрі» працювало й кілька медбратів). Ел знав, що розповідають правду, бо сам кілька разів бачив такі вияви, а себе істеричною особою не вважав. Навіть навпаки.
Одного пам’ятного разу, проходячи повз палату Хартсфілда, він почув якийсь звук, прочинив двері й побачив, що жалюзі витанцьовують якийсь маніакальний танок. Це сталося невдовзі після одного з візитів Ходжеса. Це тривало майже тридцять секунд, а потім жалюзі затихли.
Хоча він намагався бути дружнім — а таким він намагався бути з усіма, — Елові не подобалася поведінка Білла Ходжеса. Складалося враження, що цей чоловік насолоджується станом Хартсфілда. Тішиться ним. Ел знав, що Хартсфілд — негідник, який убивав ні в чому не винних людей, але яка, в дідька, різниця, коли чоловіка, котрий робив такі жахливі речі, вже немає? Залишається тільки оболонка — практично лише вона. Ну й що з того, що він уміє торохтіти жалюзі чи воду вмикати-вимикати? Це ж нікому не шкодить.
— Здрастуйте, містере Хартсфілде! — сказав того грудневого вечора Ел. — Я вам дещо приніс. Сподіваюся, ви подивитесь.
Він увімкнув «заппіт» і тицьнув в екран, викликаючи демо «Риболовлі». Почали плавати рибки, залунала мелодія. Як завжди, Ела це заспокоювало, і він на мить задивився, насолоджуючись. Не встиг він розвернути прилад екраном до Хартсфілда, як раптом виявив, що котить бібліотечний візок крилом А — зовсім іншою частиною лікарні.
«Заппіта» як не було.
Це мало б засмутити Ела, але не засмутило. Почувався він цілком добре. Трохи втомлено, трохи складно зібратися з розкиданими думками, а так гарно. Щасливо. Подивився на ліву руку й побачив там велику літеру Z, написану тією ручкою, яку завжди носив у кишені сорочки.
Z — це Z-Бой, подумав він і розсміявся.
Брейді не приймав рішення залізти в Бібліотечного Ела — не минуло й кількох секунд, відколи цей старий хрін подивися на екран у руках, як Брейді вже опинився в ньому. Не було й відчуття, що він прийшов у чужу голову. Тепер це бібліотечне тіло належало Брейді, так, як седан «герц» був його машиною, доки він вважав за потрібне ним кермувати.
Ядро свідомості Бібліотечного Ела залишалося на своєму місці — десь там, — але воно було присутнє лише у вигляді спокійного гудіння: так холодного дня котел у підвалі гуде. Проте він мав доступ до спогадів Елвіна Брукса і його запасів знань. Другого було чималенько, бо до того, як цей чоловік у віці п’ятдесяти п’ятьох років вийшов на пенсію, він працював електриком і прозивався Блискавичним Бруксом, а не Бібліотечним Елом. Якби Брейді мав спаяти будь-яку схему, то він міг би це легко зробити, хоча й усвідомлював, що у власному тілі цю здатність, напевне, втратить.
Думка про тіло пробудила його від задуми, і він нахилився над чоловіком, який лежав у кріслі. Його очі були напівзаплющені й закотилися, так що було видно лише білки. З рота набік вивалився язик. Брейді поклав покручену руку на груди цього чоловіка й відчув, як вони злегка підіймаються, опускаються. Тож із цим усе було нормально, але, Боже, ну й жахливий же вигляд він має. Шкіра й скелет. І це з ним зробив Ходжес.
Він вийшов з палати й пройшовся лікарнею, відчуваючи якусь шалену радість. Він усім усміхався, нічого не міг із цим вдіяти. Із Сейді Макдональд він боявся попалитися. Зараз він теж побоювався, але не так. Так йому було краще. Бібліотечний Ел сидів на ньому туго, мов рукавичка. Проходячи повз Анну Корі, економку крила А, він поцікавився, як її чоловік тримається на радіотерапії. Вона сказала, що Еллісові доволі непогано, наскільки це може бути, і подякувала, що спитав.